Окремі дні та тижні Великого посту
мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть
пересторогами…
Перший тиждень називається Збірним, за
другим і третім назви не закріпилися, четвертий – Середопісним, п’ятий – Похвальним, шостий – Вербним (Квітним), сьомий – Білим.
Починається Великий піст Жилавим
понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від
чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на
воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав
ще одну назву –
Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і
крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали!
Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили
кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва – Чистий понеділок. Адже господині
нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних
страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.
У першу суботу посту святили у церкві
хліб, мед тощо. Існує звичай замовляти у цей день панахиду за упокій померлих
родичів – “давати мисочку”. На молитву не можна спізнюватися!
Збірна неділя – перша неділя Великого посту. Дівчата
виконували цього дня магічні дії: варили кашу з маком і закопували її у землю,
щоб “відвернути нещастя”.
Четвертий тиждень – Середохресний, коли “піст ламається
навпіл”. Середохресною є й середа, а завершує його Хрестопоклінна неділя. У
Середохрестя господині сіяли капусту, помідори й мак (щоправда, тепер він під
забороною). Вважалося, якщо розсаду засіяти у Середопістя, то вона не буде боятися
морозу.
Похвальний – п’ятий тиждень Великого посту. У
суботу на цьому тижні, як вважали наші предки, працювати не можна, бо це свято
Похвали Пресвятій Богородиці. Дозволялося тільки сіяти розсаду.
Шоста субота – Вербна, або Лазарева, на честь
воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Можемо її вважати святом дітей.
Адже малеча йде заготовляти вербові галузки. Кому дістанеться найбільша – той буде щасливим!
У неділю на Вербному тижні святять
вербу. Коли закінчилась церковна служба і священик окропив водою вербове гілля,
люди поспішають додому, щоб виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали
вербу священним деревом. Тому її галузки ставили за іконами, садили у полі,
вперше у сезоні виганяли свяченою вербою корів на пасовисько, бо тоді “відьма
не буде їх доїти”. Та, насамперед, ще під церквою “шмагали” один одного вербою:
– Не я б’ю, верба б’є;
За тиждень – Великдень!
Спаси, Боже, сохрани,
Щоб здоровими були! –
звучали нагадування і щирі, теплі
побажання.
У дні Білого тижня (останній тиждень
Великого посту) годилося все прибрати у домі, на подвір’ї, побілити хату.
Впоратися з цим слід до Чистого четверга. А у Чистий четвер стригли дітей,
прали білизну, одягалися у все чисте і поспішали до храму на відправу Страстей
Христових.
П’ятниця присвячувалася виносу
плащаниці у церкві. Якихось важких фізичних робіт, зазвичай, не виконували.
У Великодню суботу пекли паски,
готували крашанки, розписували останні писанки, і всі з нетерпінням чекали
неділі –
Великодня.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
0 коммент.: