"І заніміє поруч слово..."

Картинки по запросу фото римарук ігор

«Римарук – маршал поетичної метафори. Я не зустрічав українських поетів, а їх у нас є, і є кілька дуже добрих, які би так гармонійно поєднували метафоричність і ком позиційність твору». (Літературний критик Євген Баран)
Десять років тому, 3 жовтня 2008-го, несподівано відійшов у Вічність Ігор Римарук – один зі знакових українських поетів другої половини ХХ століття.
Він був одним із небагатьох українських поетів, про якого можна було сказати "поет від Бога". Але так само можна сказати, що вся його творчість була своєрідною дорогою до Бога, дорогою складною й подекуди просто нестерпною. Улюблені Божі сини завжди мають непрості взаємини з Отцем. Поезія для Римарука була постійним "витіканням душі", яку треба було віддати без залишку це був його життєвий борг.
Його вірші мали в собі щось від молитов, хоч у визначеному ще в 1980-ті роки поділі української поезії на "сповідальників" і "метафористів" його найчастіше залічували до других. Однак, за всієї густоти й насиченості Ігоревої поезії, вона була максимально доступною та прозорою, як сповідь. Важко знайти більш християнського поета в сучасній українській поезії. Кожен поет носій бодай маленького шматочка істини. А в Римарука ця істина була особливо гіркою та болісною.

Картинки по запросу фото римарук ігор


Коли світанок давні вірші
сховає, мов листи за мисник,
а віщі вірші – ще давніші –
у голові моїй замісить,
тоді повільно і свавільно
шаленство зійде, наче тісто...

І де на світі божевільня,
в якій мені не буде тісно?!

Коли вечірнє сонце згасне,
бо вже натомиться палати
як сосна, дерево невласне,
тоді в кімнату чи палату
ти зайдеш, ніби випадково,
по голові дурній погладиш...

І заніміє поруч слово
мій духівник і мій наглядач.

0 коммент.: