На Книжковому Арсеналі у Києві презентували анімовану абетку, в основі якої – шрифт Рутенія відомого українського каліграфа Василя Чебаника.

Саме Чебаник відшукав в архівах старовинну абетку на основі українського бароко, яка існувала ще до 1700 року. З нього створив унікальний шрифт Рутенія, де відобразив українські каліграфічні традиції та елементи національної символіки. За цю роботу отримав Шевченківську премію.

На Книжковому Арсеналі абетку вирішили представити оригінально. Для цього запросили молодих українських художників-ілюстраторів. Вони ретельно працювали над абеткою, оздоблюючи кожну літеру унікальними малюнками. У цих малюнках закодували глибокі українські символи, архетипи, культурні коди. Кожну літеру розмістили на окремому екрані, перетворивши звичайний алфавіт на чудернацькі анімації.

За словами автора цього проекту, режисера анімаційного кіно Дмитра Лісенбарта, на створення алфавіту у митців пішло три місяці. Ще місяць витратили на створення анімації, два тижні – на організацію проекту для Книжкового Арсеналу.

Кожен художник отримав тільки одне технічне завдання: має бути літера на білому тлі, навколо якої має бути зображення. Це і виявилося для митців найскладнішим, зізнається Лісенбарт. Адже більшість з них звикли працювати за чітким технічним завданням. А коли їм сказали, що вони можуть зобразити, що хочуть, деякі думали над концепцією з місяць. Так навколо літер з’явилися хрущі, шаблі, пташки, шаровари, квіти та дерева, ліси і вода, портрети відомих українських діячів.

33 літери української абетки на екранах "оживили" Олеся Драшкаба, Надія Антонець, Кирил Чічкан, Олексій Чебикін та інші талановиті митці.

Гарний день починається з гарних думок та добрих справ, а в читачів-дітей філії №3 перші дні канікул розпочалися з читання книг та журналів. До бібліотеки користувачі приходять з друзями, цілими компаніями.  Адже цікавіший відпочинок не можна уявити без книжки. «Книга немов сад, який можна носити в кишені» – каже китайське прислів’я.

На абонементі  увазі  користувачів   представлені викладки літератури  «Я люблю читати» та «Хрестоматія школяра». Бібліотекар Юлія Сидоренко підготувала для читайликів стендову презентацію «Канікули з книгою», на якій розмішені ілюстрації до різножанрових творів.

 Діти з великим задоволенням  взяли додому книги. 
Літо – це чудовий  час для розваг, веселих пригод і подорожей, нових вражень і цікавих зустрічей з новою книгою. У Книжковій країні  можуть статися найфантастичніші речі, і всі вони починаються з бажання читати .

Пропонуємо вашій увазі вірш з нової книги Костянтина Мордатенка "РОМАН. Літописьмо. листопад 2013-січень 2018".

я – блакитний розхристаний день,

крапельками весь дощик розвісив,

я навчився зелених пісень

у травневому буйному лісі,

я у тиші позичив сурму,

запросив білогриві каштани,

і мелодію сонця гучну

видував так, немовби востаннє,

молоком напував цвіркунів,

і тяглися хмарки, як прочани;

і скидалися на бистрині

коропи скрипковими ключами…

Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.

Він прожив довго – 87 років, і написав багато: новел, повістей: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» – це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там – це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.

Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку

«Все, що я мав написати – написав»

   

   

 

   

  

 

   

   

   

   

   

   

   

  

                                                                                     

Друга неділя травня, а цього року – це 12 травня – День матері. Для кожного з нас – для малих і дорослих – найдорожчою, найдобрішою та найріднішою людиною є наша матуся. Саме вона радіє нашим успіхам, сердечно бажає нам добра та безмежно любить.

«Матері носять ключі від наших душ з собою все життя» – саме такими словами  розпочалася літературно-музична годину «Все на землі від материнських рук» для читачів-учнів 1-В класу (класовод Дарина Корж) та 3-Г класу (класовод Олеся Бойко) БНВО «ЗОШ № 15-ДЮСОК».

 Бібліотекар  філії №3 Юлія Сидоренко ознайомила школярів з історією виникнення свята, яке має багатовікову історію. Років 200 тому англійці відзначали у другу неділю Великого посту так звану «Материнську неділю» на честь усіх матерів світу. Цікаво, що з тих часів і до сьогодні британським мамам у цей день прийнято дарувати тортик, прикрашений 12 кульками марципанів. Американці на офіційному рівні вперше визнали День матері понад 100 років тому, завдяки мешканці Філадельфії Анні  Джервіс. Саме вона виступила з пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.  На сьогоднішній день це чудове свято відзначають, хоча і в різні дні, у понад 50 країнах світу.

Під час заходу діти підбирали ніжні слова, щоб висловити свою любов до мами, порівнювали її з квітами. Учні читали вірші Івана Франка, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Віктора Кордуна, Ігоря Січовика, Анатолія Костецького та співали пісню «Мама» (слова і музика Віталія Кобриновича).

День матері – це день, коли ми можемо подякувати нашим мамам за усе те добре, що вони для нас зробили, за їх любов.

Для своїх матусь на аркушах паперу діти малювали всілякі солодощі та виготовляли вітальні листівки з різноманіттям квітів.

Мамо, ненько, матусю! Хай збудеться все про що ти мрієш, хай стежка твоя проляже в трояндах! Зі святом Вас, милі, ніжні.

Пам’ять

З людських шеренг, де в унісон –

І кроки Пам’яті, і доброти,

Із вдячності за себе і за всіх,

Гвоздики дівчинка поклала до граніту.

Солдат хотів їй руки простягти –

Хотів… але не зміг…

Що сниться вам, сини-солдати?

Не застудили б вас ні грози, ні вітри.

З яких доріг вас дома виглядати,

Невже забули, що сивіють матері?

Мовчить холодний обеліск,

Слізьми зігрітий і дощами

Й засурмлений громами.

Мовчить холодний обеліск…

Над полями бранними,

Над знаними і не знаними –

Схилимо голови.

Над матерями загиблими,

Над рідними і нерідними –

Схилимо голови.

Над Хатинями і Бухенвальдами –

Схилимо голови.

Схилимо голови!

Тим, хто людям землю врятував заквітчану,

І над безсмертям їхнім, і над ранами, –

Від всіх живих і чесних перед Правдою –

Слава довічна вам!

Слава довічна вам!

І до тих пір загиблі будуть жити,

І доти вдовам ніч писатиме листи,

Допоки житимуть на світі

Людської Пам’яті мости!

                                       Андрій Демиденко

Ось уже 14 років поспіль за рішенням Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, яке було ухвалене 22 листопада 2004 року, 8, 9 травня увесь світ відзначає День пам’яті і примирення, вшановуючи пам’ять загиблих у Другій світовій війні.

Кожна держава має свої свята перемоги, а на рівні ООН День пам’яті і примирення відзначають саме 8 травня. З 1965 року в бувшому Радянському Союзі 9 травня було оголошене Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, що є для нас великим святом.

ХХ століття закарбувалось в історії людства двома наймасштабнішими світовими війнами, які охопили майже всю планету. Досі кровоточать у серцях болючі рани тих, кого Друга світова накрила своїми темними крилами.

З нагоди цих вікопомних дат фахівці книгозбірні №3 для користувачів-учнів 9-Б та 6-А класів БНВО «ЗОШ№15-ДЮСОК» підготували літературно-історичний спомин «Їхній подвиг зберіга суворий камінь». 

У читальній залі розгорнута книжкова виставка «Є в пам’яті миттєвості війни» та викладка-вшанування «Тихі зорі вічної пам’яті». 

Бібліотекарі провели коментований огляд літератури та періодичних видань, детально зупинившись на книгах Олеся Адамовича «Хатинська повість», «Я з вогняного села», Світлани Алексієвич «У війни не жіноче обличчя», Олександра Довженка «Україна в огні», «Щоденник (1941-1956)», Павла Загребельного «Дума про невмирущого», «Європа 45», Якова баша «Професор Буйко», Олексія Дмитренка «Пам’ять Долини смерті», Юрія Дольд-Михайлика «І один в полі воїн», Юрія Збанацького «Червона роса», «Війна і міф. Невідома Друга світова».

Сучасна молодь не повинна забувати страшних лихоліть війни, хоч їй уже і 74!

Присутні на заході переглянули відеоролик «Друга світова», прослухали пісні «Вічний вогонь», «Балада про мальви», «Бойові ордени».

Рік за роком ми віддаляємось від вселенської трагедії ХХ століття, коли загинули десятки мільйонів людей, коли вперше на планеті було використано атомну зброю, а в наших душах досі немає спокою і впевненості у тому, що нові розпалювачі війни не кинуть народи у страшне полум’я ворожнечі.

Тому палають мирні вогники Вічного вогню біля обелісків і в наших серцях, нагадуючи всім, що мир у душі, у родини, у країни, мир на планеті – це найбільша цінність, яку ми зобов’язані зберегти. Уже склалася світова традиція – 8 травня запалювати небесний ліхтарик і разом зі своїм Державним Прапором пускати в небо. Сьогодні у бібліотеці була запалена свічка пам’яті.

Закінчився захід патріотичним флешмобом «Я не знаю їхніх імен, але якби не вони, то мене не було сьогодні!».

Друга світова війна, у якій полягли мільйони, і досі викликає суперечки на тему: «Що було б, якби…». Але історія не допускає умовної форми, особливо, коли йдеться про невмирущий подвиг тих, хто навіки залишився на полі бою.