Свято
Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. „Покрова
накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”.
В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції
справляти весілля після Покрови.
До
початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому
числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай та
більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль.
Це
найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть
свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок
сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського
посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата,
котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у
церкві і помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”,
„Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати,
Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.
А
на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи
в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.
Як
відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову
наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке
зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали
голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон
вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних
обрядодійствах.