Андієвська майже все життя прожила за кордоном, але її творчість
є абсолютно українською. Вона народилася в Донецьку в російськомовній родині. Українську
вперше почула 6-річною, після переїзду сім'ї до Вишгорода на Київщині. Відтоді
вважала її рідною.

Батько Емми був хіміком. На початку війни його розстріляли
працівники НКВС. 1943-го сім'я Андієвської разом із відступаючими з Києва
нацистами емігрувала до Німеччини. Першу збірку поетеса видала 1951-го в
Мюнхені. Вона потрапила в руки професора й літературознавця Володимира Державіна
(1947–1951 років викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені).
Прочитавши вірші, сказав: "Тепер можу помирати спокійно, коли в України є
така поетеса".
Емма Андієвська малює картини, пише казки й романи. Але найбільш
промовистими є її вірші. Її поезія має відточений стиль. Створює образи, які можна
тлумачити по-різному. Через це недосвідченим читачам вірші Андієвської
сприймати важко.
Конкурентами на отримання премії були поети Сергій Татчин,
Віктор Терен, прозаїк Володимир Рафєєнко. Всі вони — автори хороших текстів,
але не дотягують до вагової категорії Емми Андієвської.
Немає коментарів:
Дописати коментар