Слово поета

Пам’ять

З людських шеренг, де в унісон –

І кроки Пам’яті, і доброти,

Із вдячності за себе і за всіх,

Гвоздики дівчинка поклала до граніту.

Солдат хотів їй руки простягти –

Хотів… але не зміг…

Що сниться вам, сини-солдати?

Не застудили б вас ні грози, ні вітри.

З яких доріг вас дома виглядати,

Невже забули, що сивіють матері?

Мовчить холодний обеліск,

Слізьми зігрітий і дощами

Й засурмлений громами.

Мовчить холодний обеліск…

Над полями бранними,

Над знаними і не знаними –

Схилимо голови.

Над матерями загиблими,

Над рідними і нерідними –

Схилимо голови.

Над Хатинями і Бухенвальдами –

Схилимо голови.

Схилимо голови!

Тим, хто людям землю врятував заквітчану,

І над безсмертям їхнім, і над ранами, –

Від всіх живих і чесних перед Правдою –

Слава довічна вам!

Слава довічна вам!

І до тих пір загиблі будуть жити,

І доти вдовам ніч писатиме листи,

Допоки житимуть на світі

Людської Пам’яті мости!

                                       Андрій Демиденко