Запалимо гіркої пам'яті свічу...

Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, вона не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над нацизмом.
Пам'ять... Вона втілюється не тільки в бронзі, мармурі, граніті, вона живе у душах людей, в спогадах про ті, уже далекі, але до болю тривожні роки війни. Пам'ять про героїв живе у серцях вдячних нащадків.

Війна розділила родини, позбавила безліч життів, скалічила долі… Знати і пам’ятати важливо в будь-який час. Навіть через багато десятиліть з’являються нові деталі, спогади і свідчення.

Проводи

Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.

Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
Ой, затужили вдови, затужили!

Що мій лежить за Віслою, далеко.
Якби землі хоч рідної на труни.
А ті ж обличчя – як скрипкова дека,
Що вже на скрипці порвані всі струни.

А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
Щоб і мого десь люди пом'янули!

А я ж нічого в бога не просила,
Мені ж тоді було хоч в ополонку,
Що я ж дитя під серцем ще носила,
А вже мені прислали похоронку.

Великий день... Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають...
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають.

                                             Ліна Костенко

Сорок третій рік

Коли погляну я навколо,
Я бачу села, бачу поле,
Вітчизну бачу я свою.
Чи то садок, чи тополина –
Усе це рідна Україна,
Яку я з горем впізнаю.
І, може б, не впізнав, та люди,
Які збігались звідусюди,
Повідали її ім’я.
І чорний люд, і ця руїна…
Невже це ти, моя Вкраїно,
Мій біль і радосте моя?

                       Олександр Підсуха

Живим – од полеглих …

Смертію смерть здолавши,

Ми говорити хочем:

– Ви

           не забули

                             наші,

Спалені порохом, ночі?

Ви,

          що родились в мирі,

Після останніх залпів?

…Наші шинелі сірі

Сушаться десь на Альпах.

В наших старих пілотках

Носять сини каштани,

Наші цупкі обмотки

Вточені в меридіани.

Нас не діждались сині,

Нас не діждались карі …

В ночі терпкі осінні

Ми злітаєм з марень

Листом із осокорів

В думи дівчат красивих …

Тільки чому ж так скоро

Стали ви зовсім сивими?

А-а, ми й забули.

                       Стійте,

Як же це ми забули,

Що не дійшли до стрічі

Рівно на відстань дула!

Не доповзли на ліктях …

Трохи …

               останні …

                           дюйми …

Ви ж не забудьте тільки:

Рівно на відстань дула.

                     Борис Олійник

Могили не мовчать,

Могили – голосом

До розуму, до всіх живих кричать:

– Засійте землю врунисто для колосу,

Гарматам накажіть – нехай мовчать! –

Через віки могили нам волають,

Щоб гратися не сміли із вогнем:

Бо пітьму ночі тільки той долає,

Хто прагне стрічі із грядущим днем!

                                Михайло Клименко

Книги про Другу світову війну – це ніби підручник з історії, написаний не датами та мапами, а життями та переживаннями людей. Читайте його і пам’ятайте…