Повернення додому

Ось і повертається до нас чудова письменниця Катерина Перелісна. Радісно? Авжеж. Вона ж так мріяла повернутися в Україну хоча б своїми творами.

Дитячими віршами, казками, оповіданнями Катерина Перелісна увійшла в нашу літературу. Демократичні процеси в суспільстві зробили можливим знайомство з цією чудовою і дуже доброю людиною. Саме такою і треба бути, щоб мати справу з дітьми і писати для них вірші та казки. А про те, що вона народилася в Харкові, мало хто знає. Тож  бібліотекар філії №3 Юлія Сидоренко знайомить вас, школярики, з біографією і творчістю цієї прекрасної письменниці.

Народилася Катерина Перелісна (справжнє ім'я та прізвище  Катерина Федорівна Глянько, в заміжжі Попова) 2грудня 1902 року в родині харківського робітника Федора Глянька. Правда, назвати Федора Хомича робітником, то означає не сказати про нього нічого, оскільки він був помітний громадський діяч: належав до Центральної Ради, брав  участь у виданні українських книжок, у відновленні товариства «Просвіта», а ще був актором-аматором і адміністратором театру Гната Хоткевича, сприяв  заснуванню української гімназії імені Бориса Грінченка, де згодом навчалася його донька Катруся.

Мама гляділа чотирьох дітей та допомагала чоловікові – шила костюми для театру. І мала такий чарівний голос, що коли співала, то все навкруги ніби перетворювалося на пісню.

Завдяки тій атмосфері Катруся з п’яти років розпочала своє «театральне» життя. Тато не приймав в артисти неписьменних, тож дівчинка рано навчилася читати й декламувати вірші з «Кобзаря». А вже  зовсім грамотною дівчиною пробувала свої акторські сили у п’єсах Олександра Олеся, якого дуже любила, Спиридона Черкасенка, Івана Карпенка-Карого.

І хтозна, може, й стала б Катерина Перелісна гарною артисткою, якби не полонила її нова, дужча любов – до поезії.

Дитиною Катруся була, як і всі діти: любила гратися в «Гусей», « Панаса» та «Відьму», ходити з колядою на Різдво, вимальовувати великодні писанки, шукати чистої трави на Зелену неділю, стрибати через кропиву чи будяк на Купала, возити возиком глину –  мазати хату. Такі клопоти були в усіх Катрусиних ровесників із харківської околиці. А вечорами діти не зводили очей з бабусі Домни, бо вона так гарно розповідала дивовижні бувальщини та нечувані досі казки і легенди, ще й дітей заохочувала до всіляких вигадок. Для Катрусі то були літературні уроки. Їй вони неабияк  згодилися, коли  в роки навчання в гімназії довелося редагувати шкільний літературний журнал. Перші віршики та оповідання Катерини Перелісної друкуються в журналі для дітей «Червоні квіти», що виходив  тоді в Харкові. Після гімназії вона працює в дитячому садку.

Катерина Федорівна закінчила Харківський інститут  народної освіти – вивчала українську мову і літературу. Разом  зі свої чоловіком професором Олександром Івановичем Поповим опікується українськими школами, береться за видання українських книжок для дітей – Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Івана Франка, Лесі Українки. В той же час Катерина Перелісна пише пригодницький роман для дітей «Від Калькутти до Шанхая».

У роки  Другої світової війни Катерина Перелісна з батьком, чоловіком та малим сином Юрком покинула Україну. Деякий час вони жили у Чехословаччині, потім у Німеччині. Згодом родина перебралася до Америки, де  Катерина Перелісна повернулася до вчительської праці й літературної творчості. Активно друкувалася в журналі для дітей «Веселка», що там виходив, видала кілька книжечок «Для малят – про звірят», «Ой, хто там?», «Три правди»,«Котикова пригода».

Проживши тяжке життя, Катерина Перелісна залишила вам, діти, радісну і добру спадщину прекрасних творів. Її слово повернулося додому назавжди – до вас маленькі читачі, котрих вона любила понад усе!