Осінь поширює свої барви

 

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: – Людино підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава,

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш,

І просто осінь щоб була красива.

                                     Ліна Костенко

Виблискуючи золотими фарбами, іде нашим краєм чарівниця - осінь. Її ледь помітні сліди зникають за пеленою білого холодного туману. Ще зовсім недавно крони дерев буйно зеленіли, а нині вкрилися жовтизною. Вранці вже незвичайно холодно, а вдень сонечко, наче на згадку про літо, весело пригріває. Віддали господарям свій багатий урожай садки. На  всьому відчуваєш прохолодний подих осені.

Сіре небо все частіше вкривають низькі та важкі хмари і сіється дрібний надокучливий дощик. Наче замислившись, стоїть сумний і мовчазний ліс. Деревам ось-ось треба скинути своє пишне вбрання і підставити гілля холодним дощам, хуртовинам. Ось повільно кружляє у повітрі кленовий лист. Старий дуб сумовито рипить на галявині. А як ніжно виглядає золота берізка на тлі синюватих ялинок та зелених сосон! Вона опустила свої віти й журиться, що скоро прийдуть холоди. Розкішними червоними гронами обвисає горобина. А липовий лист з почорнілими гострими зубчиками наче вкритий ніжним оксамитом.

Тремтить  на сонці блискуче павутиння, осіннім спокоєм пахнуть чорнобривці та айстри. Високо в небі роблять прощальне коло запізнілі ключі журавлів. Вони летять у вирій і сумно курличуть, наче ще раз нагадують, що прийшла  осінь.

Бібліотекар Юлія Сидоренко прикрасила дитячий абонемент, де серед парасольок, жовтого, рудого, червоного, золотавого листя  квітне жива розкішна  біла хризантема.