Вітер з України

 

 

А я у гай ходила
по квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
ку-
ку!

                             Павло Тичина

Чи знаєте ви , діти, дату народження та яке прізвище  з дня народження носив  Павло Тичина і коли змінив його?

Бібліотекар Юлія Сидоренко підготувала літературну подорож «Вітер з України».

Павло Григорович  Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 року (у різних джерелах дають дату  23 чи 27 січня 1891 року), був  сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Дитинство його пройшло у злиднях і нестатках. У сім’ї  Тичин росло дев’ятеро дітей, тому Павлусеві з дитинства довелося заробляти на кусок хліба.

 Батько  майбутнього поета, Григорій Тимофійовмч, не був схожий на тих  дяків, які вчили дітей по селах. Він мав талант педагога.  Годинами сидів маленький Павлусь на печі і слухав, як батько розповідає дітям урок. Від нього вперше дізнався хлопчик, що таке поїзд, пароплав: чому сонце велике, а зорі маленькі. Так, сидячи на печі, він і читати навчився. А ще був батько музично обдарованою людиною: мав тонкий слух і чудовий голос.

Багато казок і пісень знала мати – добра, мила Марія Василівна, яку так любив  Павлусь. Вона також мала гарний голос. Вечорами збиралась сім’я, батько грав на гармонії, а всі співали.

Схиляння батька перед усім панським, а отже, російським, призвело до того, що він змінив прізвище на Тичинін і саме його носив Павло аж до закінчення семінарії, а потім мав неабияку мороку зі зміною документів на старе українське - Тичина.

Іще малям Павло відрізнявся від інших Тичининих дітей розумом і неабиякою пам'яттю.  Він сам розповідав, що міг дещо згадати з того віку, коли ще був у сповитку: «Мене ще на руках носили. День. Теплінь. Світло-зелене віття звідкись нависає наді мною. Блищить вода... Підсвідомо відчуваю: щось навколо мене діється...»

 Початкову освіту Павло Тичина здобув у сільській школі. Старші брати спонукали молодшого до науки. Від  своїх однокласників він відрізнявся музичними та вокальними здібностями, а  любов до музики і художнього слова прищепила Павлусеві його учителька – Серафима Миколаївна Морачевська.

  Усе своє  життя Павло Григорович ніс у серці велику шану до своєї першої вчительки.

Дитиною Павло Тичина мріяв стати малярем-іконописцем. У сім'ї дяка часто лунала з уст батька старослов'янська мова, і маленький Павло одного разу несподівано заговорив нею без жодних помилок, чим неабияк здивував усіх присутніх.

Подальшу освіту хлопець здобув у Чернігові, де пройшли майже всі його «учнівські роки»: співав у монастирському хорі, у  світському хорі хлопчиків у Народному домі, навчався в бурсі та семінарії, навіть керував семінарським хором. Тут познайомився з Григорієм  Верьовкою, який згодом став відомим композитором і керівником хору.

 Як і молодий Шевченко, Тичина прагне здобути фах художника. За малюванням його й помітив Михайло Коцюбинський, довідався, що юнак пише вірші й запросив до себе в гості. Там Тичина прочитав вірш «Розкажи, розкажи мені, поле», чим до сліз зворушив самого Коцюбинського, який радісно сповістив присутнім: «Поет між нами». Така реакція відомого письменника вплинула на Павла позитивно: у 1912 р. з'являється його перша публікація - вірш «Ви знаєте, як липа шелестить ...».

Інтерес до мов і літератур народів світу у Тичини був величезним. Ще в чернігівській семінарії він вивчав мертві мови (старослов’янську, староєврейську і латинську), а також французьку й німецьку.

Однак не тільки поезія вабила семінариста. Павло грав на гобої, кларнеті, а малювати вчився у Михайла Жука. Досить вправними можна вважати Тичинин автопортрет, акварелі, пейзажі, малюнки олівцем. Товариш-наставник радив Павлові вступати до Петербурзької академії мистецтв, але в юнака не вистачало грошей навіть на дорогу.

У 1913 році Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М. Садовського.

Твори Павла Тичини для дітей виходили у багатьох збірниках і окремими книжками. Для  дошкільнят надруковано вірш «А я у гай  ходила», збірку «Хор лісових дзвіночків». Для  дітей молодшого шкільного віку поет написав казки «Івасик-телесик» і «Дударик». Гарний знавець рідного слова, П. Тичина постійно вивчав мови інших народів. Він досконало володів французькою, турецькою, вірменською, болгарською мовами, багато перекладав.