Поетичний камертон

В мене багато є любові,

Багато…

Більше ніж мене.

                               Ганна Чубач

 Ганна Танасівна Чубач народилася 6 січня 1941 року в селі Плоске на Вінниччині в сім’ї хліборобів. Дитинство її пройшло у важкі воєнні та повоєнні роки. Загинув  на фронті батько, якого дівчинка і не бачила. Бідно жилося вдовам з дітьми. Щоб не померти з голоду, Ганна збирала на стерні колоски. А ще  пам’ятає вона той день, коли в сільмазі продавали ситець і мама набрала його доньці на плаття. Це було просто свято!

Г.Чубач закінчила Український  поліграфічний інститут ім. Івана Федорова та  вищі літературні курси при Літературному  інституті Максима Горького у Москві, працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро».

Вірші Ганнуся почала складати, ледве навчившись читати. «Найріднішими душами» називає Ганна Чубач  матусю, донечку- художницю й поетесу Оксану Чубачівну.

Бібліотекар Юлія Сидоренко пропонує вам, діти, прочитати  твори Ганни Чубач.

Світле материнське почуття Ганни Чубач знайшло свій вияв у створенні низки дитячих абеток: «Вивчаймо самі», «Смачна абетка», «Аба Жаба», «Наш автобус», «Книжечка АБВ», «Жива абетка!», «Прочитай мій гай!». На абетку «Алфавітні усмішки» (видавництво «Музична Україна»,1993) відомий композитор Олександр Білаш написав музику. Так вперше з’явилася для малят українська музична абетка. Поетеса виступала і в жанрі казки, і в жанрі побрехеньок – «Жук малий і волохатий», «Два маленькі бегемоти», «Сніжний король», «Заячі сни», «Муха - сплюха» та інші. Це ціла  серія книжечок для малят – «Червоні свині», «Морока», «Захотіла киця сала», «Черепаха Аха»… У побрехеньках багато вигадок , фантазії.

Загадки, скоромовки, лічилки Ганни Чубач лаконічні, влучні. Хочеться виділити перекручені – це книжечки цікавих словесних говоломок!

Особливу увагу дітлахів привертають вірші Ганни Чубач; веселі, дотепні, повчальні і жартівливі.

ЇЇ творчість оцінили мільйони читачів.

 Перукарка

По кімнаті я ходжу,

Що побачу, те й стрижу:

Ляльці – чубчик, киці – хвіст.

Бо до цього маю хист.

Мама весело сміється,

Але стригтись не дається.

А із татка я сміюсь:

Бо коротший один вус!

Сміхота!

 Сміхота. Сміхота!

Загубився хвіст

В кота!

Ну, а миші

Полем йшли

І котячий хвіст

Знайшли.

Узяли його

З собою –

Будуть грітися

Зимою.