Жив тільки мужицькою правдою…

 

12 лютого 2021 року у читальній залі бібліотеки-філії №3 всі бажаючі мають змогу переглянути книжкову викладку-персоналію «Жив тільки мужицькою правдою…», присвячену 150-й річниці від дня народження Леся Мартовича –самобутнього письменника кінця ХІХ–початку ХХ ст., представника «Покутської трійці», публіциста та громадського діяча.

Хотілося б, щоб користувачі бібліотеки  більш детальніше ознайомилися із відомим українським письменником та зацікавилися спадщиною талановитого гумориста й сатирика, кращі твори якого глибоко оцінювали І.Франко, М.Коцюбинський, В.Стефаник.

 Л.Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Він належав до тих прогресивних громадських діячів і письменників, для яких служіння інтересам трудящих мас було найвищим обов’язком. «Не для слави, а для людей», - такий епіграф  написаний ним до одного із оповідань. Ці прості, але глибокі змістом слова характеризують усю діяльність письменника.

Всю свою громадську і літературну діяльність письменник спрямував на боротьбу за те, «щоб у тім світі запанував порядний чоловік, а не злодій і розбійник».
Народився Олекса (Лесь) Мартович 12 лютого 1871 року в с. Торговиця Городенківського району в родині сільського писаря Семена Мартовича, який змалку служив наймитом по господарях, сам серед злиднів навчився читати і писати. Старий Мартович був взірцем порядного, непідкупного громадянина. Бажаючи синові кращої долі, Семен Мартович віддає його на навчання. Три роки вчився Лесь у рідному селі, п’ять у сусідньому – Топорівцях.
Влітку 1882 Мартович склав іспит до польської чоловічої гімназії у Коломиї. Через конфлікт з учителями змушений був у 1890 році перейти на навчання до Дрогобицької гімназії. Він займається громадською роботою: агітує за селянських кандидатів до австрійського парламенту, друкує в журналі «Народ» оповідання «Лумера» (1891). Цей журнал редагували М. Павлик та І. Франко. Після закінчення гімназії (1892) Лесь Мартович поступає на юридичний факультет Чернівецького університету.
Але на той час батьки письменника зубожіли. Доводилося заробляти на хліб службою в адвокатських канцеляріях, часто переїздити з одного місця роботи на інше.
З кінця 1897 року Мартович став редагувати газету «Громадський голос», тому що І. Франко був хворим, а М. Павлик саме виїхав зі Львова.
В цей час Л. Мартович займається літературною діяльністю. Про це свідчать його збірки «Нечитальник» (1900), «Хитрий Панько» (1903), «Стрибожий дарунок та інші оповідання» (1905).
Для систематичного навчання у Л. Мартовича не було умов. Тому він закінчив Львівський університет тільки в 1909 році.
У 1914 році Л. Мартович захищає докторат права, але його здоров’я дуже погіршується. Тяжко хворий письменник оселяється у свого знайомого на Львівщині і перемагаючи недугу пише нові твори.
Працює над драмою «Політична справа», пише повість «Село Підойми», оповідання «Народна ноша», «Пророцтво грішника», закінчує велику повість «Забобон». Але всі ці твори були опубліковані вже після смерті Мартовича.
Помер Л. Мартович 11 січня 1916 року в пустій сільській школі

 села Погариська недалеко від м. Рави-Руської. Похований на занедбаному тоді цвинтарі сусіднього села Монастирок на Львівщині.
Високу оцінку творам Л. Мартовича дав І. Франко: «Мартович – надзвичайно пильний спостерігач життя галицького народу, причому він обдарований неабияким гумористичним талантом…» Його творами захоплювалися Леся Українка, М. Коцюбинський. «Я такий прихильник Вашого таланту, – писав він Мартовичу 28.05.1903р., – так люблю перо Ваше, що вже бодай для того варто щось мені і надіслати».
Відома нам літературна спадщина Л. Мартовича складається з 27 оповідань, кількох незакінчених творів, низки публіцистичних праць.