Заньковецька пересмішниця

 

4 серпня – день народження найвідомішої акторки українського театру Марії Заньковецької.

У зеніті слави перед нею схиляли голови видатні мужі, їй пропонували золоті гори, запрошуючи перейти на російську сцену. Вона ж лишилася вірною своїм “убогеньким”, як сказала одного разу про своїх героїнь. “Наша Україна надто бідна, щоб її можна було залишити. Я надто люблю її, мою Україну, і її театр, щоб пристати на вашу пропозицію”, - відповіла вона на чергове запрошення відомого російського театрального критика Олексія Суворіна “ощасливити російську сцену” і перейти примадонною до Малого театру. Вона до кінця життя лишилася однолюбкою – і до мистецтва, і до Садовського, і до України.

Своє сценічне ім’я Марія Костянтинівна узяла на згадку про родинне село Заньки на Чернігівщині, де пройшло її дитинство. Вона була сьомою в родині збіднілого поміщика з давнім козацьким корінням Костянтина Адасовського.

Дебют Марії Заньковецької відбувся 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді (нині – Кіровоград). Тоді Марія вперше вийшла на сцену в ролі Наталки із “Наталки-Полтавки” Котляревського. Потім будуть десятки різних героїнь, настільки правдивих і проникливих, що про український театр, як явище, заговорять по всій Росії. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу.

Лев Толстой, як найдорожчу реліквію, зберігав хустину, подаровану Заньковецькою після “Наймички”, Бунін плакав на її спектаклях, а Чайковський на сцені Одеського театру виніс їй на сцену лавровий вінок із надписом: ”Безсмертній – від смертного”. Зворушлива дружба поєднувала Заньковецьку і з Чеховим. Образ знаменитої “Чайки”, що став емблемою МХАТу, навіяний піснею “Ой горе тій чайці” у виконанні Заньковецької, а прототипом головної героїні драми стала сама актриса.

Марія Заньковецька віддала українській сцені 40 років свого життя. 15 грудня 1922 року вона востаннє вийшла на сцену Народного театру, який отримав її ім’я.

...В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі... Христа. Одного разу вона уявила себе в цій ролі і навіть загримувалася, а фотограф Плесецький зафіксував: великі очі, сповнені неземного страждання. Ці очі увібрали в себе весь людський біль за тисячі років існування людства і на тисячі років наперед. Так, як це робила на сцені Марія Заньковецька.

Докладныше: https://old.uinp.gov.ua/news/svitlii-genii-narodnogo-mistetstva-mariya-zankovetska