Яків Іванович Щоголів народився 5 листопада 1824 року в Охтирці, Харківська губернія. Походив із давнього дворянського роду. Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив Харківський університет (1848) і працював у різних установах канцеляристом. Друкуватися почав з 1840 року. У 1883 році вийшла збірка поезій «Ворскло», у 1898 – Слобожанщина». Головним джерелом творчого натхнення автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор.
Яків Щоголів, якого
звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут,
красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука).
У віршах Щоголів
часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої,
ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки,
ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося
згодом у його поетичних творах.
Бібліотекар Юлія
Сидоренко знайомить вас, діти, з життям
і творчістю Якова Щоголіва.
Іван Петрович та
Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим
узвичаєним життям із дотриманням релігійних і народних звичаїв. Дід був
священиком. Родина жила у скромних достатках. Батько мав власний дерев’яний
будиночок і десять десятин землі, був дрібним урядовцем, але по службі
просунувся невисоко.
У 1832—1835 роках
Яків учився у трикласному повітовому училищі в рідному місті, потім вступив до
Першої харківської гімназії. Саме там він захопився художньою літературою. Уже
під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик»
(1843—1844) свої перші вірші. Під час університетських студій Яків Щоголів
зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, які мали
великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього
тугу за минулим України, поет почав знову писати. Ці нові поезії з’явилися в
Кулішевій «Хаті» (1860).
Після закінчення
університету Яків Щоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора,
але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового
гомону. Багато уваги приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей, які тонко
розуміли поезію, заохочували батька до творчості.
Яків Щоголів написав для дітей багато поетичних творів. Найперший вірш, який варто згадати – це «Осінь». Тут йдеться не тільки про пору року, а й у підтексті про осінній період людського життя. Щоголів наголошує на тому, що людське життя не має таких чітких циклів, воно може зупинитися будь-якої хвилини. Не менш популярними були і є вірші, в яких поет малює українську природу. «Завірюха», «Листопад», «Степ» – це справжні перлини пейзажної лірики. У своїх пейзажних поезіях Яків Щоголів зумів засобами слова передати звукові, кольорові, дотикові відчуття, виступив знавцем та любителем рідної української природи, із глибокою повагою та зачаруванням постають у його поезіях образи рослин, птахів та звірів.
Добре знаючи психологію дітей, він пише ряд майстерних поезій про їхнє життя, таких, як «Вівчарик», «Чередничка», «Півень, «Захистя».
У житті Яків
Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам
багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.
ОСІНЬ
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом
В вирій летючи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
Немає коментарів:
Дописати коментар