Слово поета

Сміх

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Від кордону до кордону смутку магістраль.

Ще недавно ми сміялись, тішились до сліз,

А сьогодні тисне душу смертний вокаліз.

Де подівся сміх народу, я вам не скажу,

Був то сміх такий великий – рвався за межу.

Є на світі сміх дурненький, кволий, мов теля,

Є й такий страшний, що душить горло, як петля.

А в нас був такий смішище, велетень, силач,

Це ж той сміх, що переходить неодмінно в плач,

А той плач – то не ридання, не німа жальба,

То свободи тихий голос в подиху раба.

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Все, що сяяти повинно, блискотить, як сталь,

Що вбивати йде дощенту наш Донбас і Крим,

А ми в неї миру просим голосом тремким.

Україна не сміється, але чує дзвін,

Це той звук, що піднімає націю з колін,

Це той сміх, що переможе скарги та жалі,

Це той хліб, що виростає з орної землі.

                                      Д.Павличко, 12.08.2019