Біля джерел реалізму

 Бібліотекар філії №3 Юлія Сидоренко пропонує вашій увазі ознайомитися з біографією письменника Євгена Гребінки.

Народився Євген Павлович Гребінка 2 лютого 1812 року в сім’ї дрібного поміщика – відставного гусарського офіцера – на хуторі Убіжище  поблизу Пирятина на Полтавщині.

На рідному хуторі Гребінка мав можливість ознайомитися з життям народу, з його побутом і звичаями, з багатющими скарбами усного фольклору. Буйну уяву хлопця живили, зокрема, численні захоплюючі розповіді няньки-кріпачки, про що пізніше, вже  перебуваючи в Петербурзі, він неодноразово згадував з глибокою вдячністю…

Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних учителів. Влітку 1825 року Гребінка їде з батьком до Ніжина і складає екзамени до гімназії вищих наук…

Роки перебування у Ніжинській гімназії не були для Гребінки марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін  виніс любов до літератури і пристрасну жагу до творчості…

Гребінка закінчив гімназію влітку 1831 року…

Після нетривалого перебування на військовій службі жив у батьківському маєтку. 1834 року  переїхав до Петербурга, працював чиновником, викладав у різних навчальних закладах. Упорядкував і видав літературний альманах «Ластівка» (1841).

Помер Гребінка 15 грудня 1848 року у Петербурзі.

Гребінка увійшов в історію літератури як поет і прозаїк.  Значну популярність здобули його байки. Великий інтерес становлять його романтичні поезії, побудовані на основі майстерного переосмислення народнопоетичних мотивів  («Човен», «Українська мелодія»).

Човен

Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять,

І хвиля гуляє, мов чорнії гори

Одна за другою біжать.

Як темная нічка, насупились хмари,

В тих хмарах, мов голос небесної кари,

За громом громи гуркотять.

Іграє і піниться синєє море.

Хтось човен на море пустив,

Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,

Од берега геть покотив;

Качається, бідний, один без весельця.

Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!

Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;

Пустують по піні мавки;

Оп’ять забіліли, оп’ять простяглися

По морю кругом байдаки;

Де ж човен дівався, де плавле мій милий?

Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі

Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? Не можна ж вік цілий

Пробути з собою одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.