Повернення Миколи Вороного

В історії української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття творчість Миколи Вороного посідає помітне місце. Він був талановитим поетом і критиком, істориком і діячем українського театру, знавцем світової драматургії, перекладачем, журналістом і актором. Немає, мабуть дитини, котра б не знала прекрасного вірша «Сніжинки», якого написав для маленьких Микола Кіндратович Вороний.

Білесенькі сніжиночки,

Вродились ми з води;

Легенькі, як пушиночки,

Спустилися сюди.

Ми хмарою носилися

Від подиху зими,

І весело крутилися

Метелецею ми.

Тепер ми хочем спатоньки,

Як дітоньки малі.

І липнемо до матінки -

До рідної землі. 

 Матуся наша рідная

Холодна і суха,

Бо дуже змерзла  бідная

Вона без кожуха.

Отож її нагріємо,

Устелимо сніжком.

Мов ковдрою, накриємо

Легесеньким пушком.

Нехай зимою  злючою

Вона спочине в сні,

Щоб зеленню пахучою

Прибратись навесні.

 Щоб з ниви колосистої

Був добрий урожай, -

То й долі променистої

зазнає рідний край!

Народився поет 24 листопада 1871 року на Катеринославщині. Через півроку після народження хлопчика сім’я переїжджає на Слобожанщину, де на околицях Харкова в напівсільському-напівміському оточенні пройшло його дитинство. Національний дух у родині підтримував не батько, а дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, який доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою. В характері майбутнього поета водночас поєднувались бунтівлива вдача і твереза розважливість. Причини очевидні: його прапрадід по батькові був гайдамакою, а прапрадід по матері П. Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії.

Після закінчення початкової школи підліток навчався спочатку в Харківському, а потім у Ростовському реальних училищах. За участь у таємних гуртках був виключений із училища із забороною навчатися у будь-якому  закладі Росії.

Молодий поет їде до Відня, де протягом певного часу навчається у Віденському університеті, згодом  повертається до Львова, де продовжує університетську освіту на філософському факультеті. Саме на цей час припадає його зближення з Іваном Франком.  Працює в журналі «Житіє і слово».

У1911 році, коли Микола Вороний проживав у Києві, вийшла його перша збірка поезій «Ліричні поезії». 1920 року знову опинився в еміграції. Але жити на чужині для нього було нестерпно, і після шестирічної розлуки з батьківщиною він знову повертається у рідний край.  1929 року вийшла остання прижиттєва книжка поета.

Творчість Миколи Вороного довгі роки була заборонена, а ім’я -   призабуте. Лише в другій половині 80-х років його творчий доробок  нарешті остаточно повертається українській літературі, а відтак  – і українському народові. 
Після закінчення карантину бібліотекар філії №3 Сидоренко Юлія запрошує відвідати нашу бібліотеку і взяти книги для читання різних письменників, а також твори Миколи Вороного.