Не нарікати, а діяти!

95 років з дня народження Петра Яцика

На відміну від українських олігархів, які стали доларовими мільйонерами не завдяки створенню нових підприємств і виробництв, а успішній «прихватизації» всенародної власності, банальному рекету чи «освоєнню» бюджетних потоків, Петро Яцик добився багатства завдяки підприємницькому таланту та чесному імені в бізнесі.

Прибувши 1949 року до Канади із сімома доларами в кишені, 28-річний емігрант брався за будь-яку роботу, розпочавши кар’єру з миття посуду в ресторані. За кілька років він зумів заснувати невелику будівельну фірму, що тепер входить до найуспішніших у штаті Онтаріо.

На рідній землі Петро Яцик знаний насамперед завдяки започаткованому ним Міжнародному конкурсу знавців української мови, який названо його ім’ям. Це далеко не найдорожчий у фінансовому обчисленні проект видатного мецената. У переліку його заслуг — заснування Центру досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), спонсорство Інституту українських студій Гарвардського університету, фундація Українського лекторію при Лондонському університеті тощо.

Лише на видання англійськомовної «Історії України-Руси» Михайла Грушевського, яка дала змогу західним дослідникам вивчати минуле нашого краю не тільки за перекладами творів російських істориків, Петро Яцик пожертвував понад 15 мільйонів доларів. Пояснюючи необхідність цих витрат, меценат доводив, що «це стане для світу вікном в Україну. Ми засвідчимо йому, що українці — великий європейський народ із глибинною історією».

У книжці Михайла Слабошпицького «Українець, який відмовився бути бідним» є чимало висловлювань цієї людини, адже написано її в результаті тісного спілкування з Петром Яциком. Він був людиною часом некомфортною, говорив те, що думав, а мислив він переважно жорсткими категоріями. Судіть самі:
«Ми, українці, дуже великі балакуни. Легко про все на світі говорити, підміняючи реальні творіння говорінням. Але в одруженого чоловіка, поглинутого тільки розмовами з дружиною, дітей не буде»;
«Я не раз повторював: українському народові потрібні черевики, хліб, одяг, дороги, книги, а провід дає йому в основному лише гопак, бідну літературу і думає, що будує Україну»;
«Жебрак, якщо він не Сковорода, ніколи не буде вільною людиною. І ще більше, ніж багатий від свого багатства, залежить від своєї бідності, жебрацтва, неможливості реалізувати себе як людину і громадянина і здатний лише на злість і помсту за свою бідність… »;

«Якщо кожен з нас робитиме роботу сьогодні краще, ніж учора, вже завтра життя в Україні поліпшиться».
Життєвим гаслом Петра Яцика було «Не нарікати, а діяти!». Нехай у більшості з нас буде таким життєве кредо…