Майже кожен з нас чув про день пам’яті Героїв Крут. Але мало хто знає, що це були Українські Фермопіли. Так само, як у античній Греції 300 майже беззбройних спартанців протистояли кількадесяттисячній армії персів, так і три сотні відважних студентів-добровольців 29 січня 1918 року вирушили на бій із армією більшовицької Росії, обороняючи українську державність. Цій історичній події сьогодні виповнюється 100 років.

Бій під Крутами назавжди вписаний на скрижалі національної історії  – передусім як приклад волелюбності та незалежності українського народу.

29 січня на патріотично-історичний спомин «Жар і холод січня 1918 року» до книгозбірні №3 завітала юнацька громада БНВО «ЗОШ №15-ДЮСОК» та БВЗШ №1.

Працівники бібліотеки у читальній залі представили виставку-нагадування «Крути – зоря нової доби», зробили коментований огляд книг та періодичних видань. Старшокласники переглянули документальний фільм «Бій під Крутами 29 січня 1918р. Захист Української держави».

100 років тому 300 «мучнів українських» пішло у безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу.

Нині, як і 100 років тому, Росія, яка марить імперськими амбіціями, не може змиритися з існуванням незалежної України. Ворог  і сьогодні не врахував головного – силу духу наших воїнів.

Крути та Бахмач – дві маленькі залізничні станції стали вічними символами незламності всіх захисників України.

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22-го – за новим) проголошено суверенну республіку Україна.

Символом прагнення народу до побудови власної держави, набуття нею справжнього суверенітету й міжнародного визнання поряд з іншими подіями безумовно є й прийняття 22 січня 1918 року у Києві 1V Універсалу Української Центральної ради, – державно-правового акту, що він проголошував незалежність існуючої тоді Української Народної Республіки, і сто років якому виповнюється цього місяця.

Україна оголосила про свою незалежність раніше за Литву, Естонію, Чехословаччину, Польщу, Латвію і Югославію. З усіх країн нашої частини Європи УНР випередила тільки Фінляндія.

Було подано три редакції Четвертого Універсалу.

УНР проголосила незалежність в 00.20 25 січня 1918 року. 22 січня відбулося не проголошення, а тільки внесення 1V Універсалу на розгляд Малої Ради, який зачитав присутнім особисто Михайло Грушевський. Мала Рада затвердила його 24 січня.

І до сьогодні, і, напевне, саме у наш час лишається актуальним прикінцевий заклик Універсалу: «…всіх громадян самостійної Української Народної Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити власну долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки!».

Шановні дорослі!

Любі діти!

Наша бібліотека з січня 2018 року почала отримувати літературно-художнє видання для читання дорослими дітям серії «Скарбничка» видавництва «Знання», яке ви ще встигнете передплатити. Перший номер серії – книга Ліни Жутауте «Кіка-Міка і Гном, що в усьому любить лад». 

Кіка-Міка – дівчинка з чудернацьким ім’ям, яку завдяки письменниці Ліні Жутауте знає ледве не кожна литовська дитина. Маленька пустунка відмовляється складати на місце свої речі та іграшки й навіть не здогадується, у яку халепу можна втрапити,

якщо цього не робити.

Запрошуємо на хвилину радісного читання!

23 січня  бібліотекарі завітали в ДНЗ №29 «Барвінок» ( групи «Ромашка» та «Білочка») з тематичною скарбничкою «Мої улюблені казки».

Ні для кого не секрет, що  першими  книгами для дітей є казки. Саме вони знайомлять малят з навколишнім світом.

Дітки з великим задоволенням  слухали народні казки «Колобок», «Лисичка та журавель», «Коза-дереза», «Тямущий котик», «Мудра Оленка».

Казка… вона кожен раз показує, що добрим бути краще, ніж поганим, що треба прагнути робити добро.

Малеча була надзвичайно активна у сприйнятті  оповіді, втручалася в події, зверталася з запитаннями, намагалася  допомогти героям казки . Адже благополучний  її кінець виховує оптимізм, впевненість у подоланні будь-яких труднощів.

Завдяки казці діти пізнають світ не тільки розумом, а і серцем.

   22 січня 1919 року було проголошено Акт Злуки. Ним стверджувалося об’єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперії – Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців.

   Нині, 22 січня, в пам’ять про вікопомний день року 1919-го, ми відзначаємо як державне свято – День Соборності України. І тим стверджуємо глибинну значущість, доленосність для нашого народу самого поняття «соборність».

   До цієї значної події працівники бібліотеки-філії №3 для широкого загалу користувачів підготували перегляд-вшанування «Злука в ім’я соборності». 

   Історичний хронограф «Три пори до злуки» відбувся для юнацької аудиторії в актовій залі БВЗШ №1. Учні познайомилися з подіями тих років, дізналися про створення і розвиток українського національного державотворення, переглянули слайд-презентацію «Духовна єдність – запорука соборної України», відповіли на запитання історичної вікторини.

   У рамках програми «Нове й передове з газет і журналів» старшокласникам був представлений періодичний меридіан «Воєдино в соборній Україні». Із українських періодичних видань учні дізналися про історичний урок єднання. 

   Проблема єдності українських земель та духовного єднання всіх громадян нашої держави, незалежно від національності, проживання, віросповідання та політичних уподобань, сьогодні знову постає як ніколи гостро. Тож донині збереглася традиція «живих ланцюгів». Цьогоріч і в актовій залі БВЗШ №1 вчителі, учні, бібліотекарі, взявшись за руки разом скандували «День злуки – тримаймося за руки».

   Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів борців, навіки залишатиметься непорушною. Соборність – це символ. Символ боротьби за волю, розуміння між людьми. І частинка надії і віри у майбутнє.

19 січня бібліотекарі завітали до учнів 4-А класу (класний керівник Жанна Гріневич)

 та групи продовженого дня для учнів 1-3 класів (вчитель Світлана Поліщук) 

БНВО «ЗОШ №15-ДЮСОК» з народознавчим етюдом «Чудодійні обійми священних вод». Вони розповіли про одне з найдавніших християнських свят Богоявлення Господнє, Водохреща. За біблійними переказами, Ісус у віці 30- років, прийняв  хрещення у річці  Йордані, і коли Він виходив з води, небеса розкрилися і на плече Ісуса опустився голуб. Це був  Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді. Тому Водохреща розпочинається із освячення води, яка має цілющу силу і зберігається увесь рік.

Є багато повір’їв, звичаїв, народних прикмет, пов’язаних з цим днем.

Цікаво. Пізнавально.

Школярики самі дуже захотіли прийняти  учась у церковному обряді Водохреща.

Український поет та видавець Іван Малкович анонсував вихід нового прозового твору Ліни Костенко. Книжка, над якою письменниця працює вже кілька років, і яку зовсім скоро завершить, побачить світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Це прозова річ на межі художньої літератури та історії, яка показує еволюцію та деградацію Російської імперії через перехрестя українських доль – стертих, знищених, перетасованих. Історія, де є Україна, Росія, Польща та Франція. Це XIX століття, починаючи від Катериненської доби і закінчуючи крахом імперії.

«Записки українського самашедшего» – попередня прозова книжка Ліни Костенко, видана у 2010 році, – стала одним із бестселерів видавництва.

Важливою подією 2018-го для всіх поціновувачів творчості Ліни Костенко стане вихід «Марусі Чурай» з ілюстраціями Владислава Єрко. Заради неї ілюстратор відклав роботу над трьома іншими книжками.

18 січня для учнів 7-Б та 8- В класів БНВО «ЗОШ №15 – ДЮСОК»
  пройшов інформаційний огляд « Всі  мови  - цвіт душі» (ромська культура).

Хто ж ви і звідки , роми?  Вважають,  що вони прийшли з Індії. Причому, «роми» - це єдина самоназва. Та « вихідцями з Індії» їх не називають у жодній із мов. Слово «цигани» вживають східні слов’яни. Це назва єретичної секти початку другого тисячоліття.

Міф про те,що роми пішли з Єгипту ширився Європою  дуже стрімко.  Мадяри досить довго називали циган «фараонове плем’я». Фіни і естонці і досі називають їх «чорняві, чорні». Побутує міф, що Румунія якось пов’язана з ромами.  Виник він через співзвучність слів.

Перша згадка про появу циган на території України датується початком 15 століття, а їхні перші поселення були в  місті Ужгороді . Вони прийшли з Валахії та Молдови  і до 16 століття кочували вже по всій Україні.

Згідно з даними перепису населення в Україні проживає 47585 ромів, третина з яких на Закарпатті. Саме тут збереглася найбільша кількість діалектів та говірок ромської мови – романі. На розмовному рівні вони знають три-чотири мови. В мукачівському, чопському й берегівському поселеннях роми розмовляють угорською. В  Ужгороді живуть представники кількох діалектних груп. І ті й інші вільно послуговуються українською, російською, угорською та словацькою.

Сьгодні  ромську мову в побуті використовують також у Перечині, Виноградові, Великому Березному  та Сваляві. Але цього недостатньо й нині ромській  мові загрожує зникнення. У ромських поселеннях мова добре розвивається, а в тих родинах  які живуть поза ними вона втрачається.

На території  Київщини проживають в основному , серви, більшість яких мешкає в Києві. У місті Біла Церква проживає група циган-келмишів.

Цигани відрізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор.

Вони належать до народів, які легко сприймають елементи культури населення, серед якого проживають.

Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Івана Франка . Циганам присвячено оповідання Олеся Гончара «Магда». У повістях Ольги Кобилянської « В неділю рано зілля копала…» та «Земля» цигани вірні своїм традиціям.

Багатий матеріал про культуру циган зберігається у Білоцерківському державному краєзнавчому музеї. До складу музейної збірки входить колекція циганської періодики країн світу (газети, журнали), книги, матеріали,що відображають побут народу (одяг, кінська збруя, знарядя праці ), колекція картин циганських художників.

В місті Києві працює Київський циганський державний театр «Романс», циганський дитячий колектив «Іренка» (місто Ужгород). Народний ансамбль циганської пісні і танцю «Ягорі».

 Роми живуть поряд з українцями. Контрастною є культура, мова та побут українських ромів, які їм попри все вдалося зберегти.

                                                                

Виборовши собі волю, Україна має тепер свої державні символи: герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію, її сутність. У символах відображені прагнення людей, традиції. Тому так цікаво з’ясувати, що ж стоїть за символом: легенда чи реальність.

Ви замислювались, наприклад, чому саме тризуб? Що це взагалі за символ? Коли він з’явився на наших землях? До 100-річчя затвердження тризуба державним гербом УНР на історичному екскурсі «Національні святині України» 16 січня в читальній залі нашої філії велась мова про історію українського тризуба з дев’ятикласниками  БНВО «ЗОШ №15-ДЮСОК» та старшокласниками БВЗШ№1. 

Працівники бібліотеки представили присутнім стендову презентацію «Герб України – символ віри й надії», відеоряд про історію герба та Остринський тризуб – найбільше в Україні зображення Гербу України, викладене на схилі горі з білого каменю.

Тризуб завжди буде приваблювати нових любителів загадок та головоломок, доки якомусь щасливцю не вдасться розгадати таємничий код наших предків.

Січень до всього року заспів – твердять в народі. Ось і обдаровує він усіх веселими святами. Переддень «Старого» Нового року 13 січня у наших прадідів називався «Щедрий вечір», або ж Меланки, Маланки, святої Меланії Римлянки. З давніх-давен у нас в Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день обряд багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.

12 січня у книгозбірні №3 відбувся чародій-вечір «Біла Церква маланкує, по-народному святкує», на який завітала поважна громада Залізничного селища. Членкині клубу «Пролісок» благодійного фонду К.Єфименка представили фольклорну сценку з козою, козоводом, щедрувальниками. 

Працівники бібліотеки підготували яскраву виставку «Дива під Новий рік», зробили коментований огляд літератури. 

А що вже щедрівок переспівали і розповіли, пирогів, куті та узвару посмакували, в кумедні ігри пограли, народні традиції Меланчині пригадали. З цікавістю присутні переглянули анімаційний фільм «Меланочка ходила, Василечка водила».

Відродження національної української культури неможливе без знань українських народних свят.