Щороку в Україні на державному рівні відзначається православне свято – День хрещення Київської Русі-України.

Запровадження християнства – це велика подія в історії Київської Русі, яка не тільки суттєво вплинула на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначила характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.

28 липня у нашій бібліотеці відбувся інформ-акорд «Свята моя Київська Русь». До уваги відвідувачів було представлено книжкову виставку «Року Божого 988…». З огляду літератури «Дежаву зміцнює віра» присутні дізнались про історію свята, яке існує не так давно, з 2008 року, хоча і прославляє собою подію, що трапилася багато століть назад.

Під час віртуальної історичної подорожі «Як була хрещена Русь» користувачі мали змогу повернутися до своїх витоків, аби усвідомити, яку велику роль відіграло прийняття християнства в духовному житті нашого народу.

Юні книголюби переглянули книги про Великого князя київського Володимира, який зробив державницький вибір – закріпив на українських землях християнство.

Для участі в урочистих заходах з нагоди Дня хрещення Русі до Києва прибудуть 11 чудотворних ікон Пресвятої Богородиці з усієї України: "Спас Нерукотворний", "Володимирська-Десятинна", "Призри на смирення", "Київська-Барська", "Радомишльська", "Боянська", "Почаївська", "Зимненська", "Святогірська", "Касперівська" та "Охтирська".

Ікона Пресвятої Богородиці «Призри на смирення»

Вперше ікона  Божої Матері «Призри на смирення» згадується у Псковському літописі у 1420 році. Стародавній образ «Призри на смирення» не дійшов до наших днів. Проте один із списків стародавньої ікони у Київському Свято-Введенському чоловічому монастирі у серпні 1993 року дивним чином відобразився на склі. Це скло прикривало ікону, але не торкалося її.

Київські вчені, провівши дослідження, дійшли висновку, що зображення є неруковорним, та не змогли дати наукового пояснення диву, що сталося.

Наказом Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 1995 року святий образ Божої Матері «Призри на смирення» був визнаний чудотворним.

Боянська ікона Пресвятої Богородиці

Боянська ікона Божої Матері написана олією на дошці (55′ 77 см), і є типовою одигітрією. На зображенні маленький Ісус, одягнутий у білий хітон та світло-брунатний гіматій (накидку), тримає ліву руку на державі а правою – благословляє. Боже Дитя сидить на лівій руці Богородиці, одягнутої в чорний хітон з червоною накидкою (із позолоченою оздобою) на голові, яка правою рукою притримує Його стопу.

Святиню було написано 1991-го року для іконостасу відновленої Боянської парафіяльної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Перше чудо явилося 18 грудня 1993 року, під час богослужіння у храмі напередодні свята Миколая Чудотворця. Присутні християни стали свідками того як очі Богородиці наповнились сльозами, що стікали іконою.

Вже того ж року було зафіксовано ще два факти чудес, пов’язаних з Боянською іконою Богородиці – зцілення онкохворих юнака Георгія з Хмельницької області та православного священика Ігоря з Польщі.

Радомишльська (Іверська) ікона Божої Матері

У 1993 році благочестива сім’я лікарів півроку безкоштовно доглядала за хворою. На знак подяки їм на Різдво Христове подарували поліграфічну ікону Іверської Божої Матері. Після повернення із відпустки родина побачила, що ікона, наче бісером, вкрита краплинками. Найбільші краплини були на ніжці Спасителя і на руці Богородиці. Господарі обережно зняли одну крапельку ватою. Рідина одразу ж перетворилась на білі кристали.

Про це повідомили настоятеля Свято-Миколаївського храму о. Євгенія. Перед мироточивою іконою стали щодня читати акафіст Божій Матері. Краплини ще  більше вкрили образ, він став трохи світлішим. Правлячий архієрей владика Віссаріон, єпископ Овруцький і Коростенський, благословив перенести ікону хресною ходою до Свято-Миколаївського храму Радомишля.

Ікона Божої Матері “Київська-Барська”

Ікона Божої Матері «Київська-Барська», що знаходиться в Хрестовоздвиженській церкві Києво-Печерської Лаври, явила одне з найдивовижніших чудес нашого часу.

У 1970 році київський священик о. Тимофій Шайдуров купив будинок у двох віруючих жінок. На горищі цього будинку зберігалися старі церковні речі. Колишні власниці будинку дозволили все непридатне викинути, за винятком шматка мішковини, на якому, як вони повідомили, була ікона, яка стерлася від часу.

Отець Тимофій слідів ікони на старому шматку мішковини не виявив, але щоб не допустити помилки, завіз схимниці Ананії, яка жила в районі Караваєвих дач столиці. Матушка доручила своїй послушниці Таїсії пустити полотно в річку за течією. Біля річки на послушницю звернув увагу міліціонер і, щоб уникнути спокус, вона повернулася з тканиною в келію. Щось не давало їй розлучитися з полотном, і вона продовжувала його зберігати.

У 1972 році Таїсія прийняла чернецтво з ім’ям Гавріїла. У тому ж році на свято Успіння, на полотні чітко проявилися два хрести: вгорі полотна і трохи нижче – збоку. Незабаром виявилося, що хрести ці були зображені на коронах Богоматері та Немовляти-Христа. Протягом року на полотні повністю проявилися всі деталі ікони.

Спочатку зображення було чорно-білим, а пізніше, на Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, почало ставати кольоровим. Останньою проявилася сорочка Дитини. Коли ікона була в стадії відновлення, запросили реставратора-іконописця, але він, глянувши на це чудо, відмовився втручатися.

Ікона “Спас Нерукотворний”

20 липня 1997 року, в недільний день, при звершенні Божественної Літургії, дивним чином обновився старовинний образ «Спас Нерукотворний», який знаходиться в храмі святих страстотерпців Бориса і Гліба, що в жіночому Борисоглібському монастирі с. Водяне Харківської (нині – Ізюмської) єпархії.

Потемнілий від пожежі під час Великої Вітчизняної війни, Лик Спасителя прояснився, і від нього в храмі поширилися пахощі. При цьому деякими людьми, що молилися, через відкриті Царські врата спостерігалося коротке яскраве золотисте сяйво.

«Володимирська-Десятинна» ікона Богородиці

Ікона Пресвятої Богородиці Володимирська-Десятинна була написана в 1998 році в американському місті Берклі художником і викладачем іконопису Олександром Хароном. Спочатку ікона використовувалася як зразок для студентів по іконопису. У подальшому її привезли в Україну. У 2006 році було звершено пасхальне богослужіння на місці першого кафедрального храму періоду Київської Русі – собору Пресвятої Богородиці “Десятинного”, після чого ікона отримала назву “Десятинна”. Ікону перенесли в новостворений храм. Тоді вперше двоє парафіян розповіли, що бачили саму Пресвяту Богородицю.

Ікона Божої Матері “Зимненська”

Як свідчить літопис, її приніс на Волинь хреститель Русі благовірний князь Володимир, віддавши в благословення своєму сину – волинському князю Всеволоду.

У 1724 році село Зимно придбав ревний католик, волинський староста Михайло Чацький. Він наказав переобладнати храм на костьол – з п’яти куполів залишити два. Потім присвоїв церковні багатства, розорив усипальницю і зняв прикраси з Зимненської ікони.

Знущаючись над образом, він вигукнув: «Що ж, православна святиня чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир!».

Після таких слів нечестивець осліп, а через три роки помер.

Покарання уразило весь рід Чацьких – його спадкоємці чоловічої статі за три роки до смерті втрачали зір.

Під час Першої світової війни ікону вивезли в Житомир. І тільки в 1995 році її хресним ходом перенесли в рідну обитель – у Святогорський жіночий монастир, що біля Володимира-Волинського, Волинської області.

Розповідають, що напередодні прибуття ікони в Зимно паломники бачили в монастирі опівночі вогняний стовп над церквою Святої  Трійці і чули з храму спів «Херувимської». Вирішивши, що в церкві правиться служба, вони пішли туди, але виявилося, що храм закритий.

Почаївська ікона Пресвятої Богородиці

Почаївська ікона Божої Матері відома з 1550 року. Ще у 1559 році митрополит Неофіт з Греції подарував її Анні Гойській за те, що вона надала йому притулок. У будинку поміщиці ікона знаходилася 30 років, а потім вона стала випромінювати світло. Сліпий від народження Філіп, брат Анни, помолився перед іконою і прозрів. Після цього чудотворну ікону перенесли в Почаївський монастир.

Анна померла у 1644 році, а після її смерті всі навколишні землі дісталися її племінникові. Він ненавидів Православ’я, тому пограбував монастир і вкрав ікону. Після цього його і його дружину вразила жорстока хвороба, і зцілилося подружжя лише після того, як повернули чудотворний образ в монастир.

Охтирський образ Божої Матері

Охтирський образ Божої Матері був явлений у 18-му столітті. Його знайшов священик Покровської церкви містечка Охтирка, що на Сумщині, – Василь Данилів. Перевіряючи нову косу, він вийшов на город біля церкви. Не встигнувши підняти косу, він побачив осліплююче світло, що сходило від ікони Божої Матері, що лежала в траві. Три роки образ стояв вдома у священика, а потім Богородиця з’явилася отцю Василю уві сні і наказала помити ікону, зняти з неї пил. У другому сні вона звеліла не виливати воду після миття, а зцілювати нею людей. З тих пір від ікони відбуваються зцілення.

Святогірський образ Богородиці

У дореволюційні роки у Святогірському чоловічому монастирі були шановані дві Святогірські ікони Божої Матері: одна – стародавня, що не збереглася до наших днів; інша – один з її списків, що знаходиться в даний час в обителі.

Давня чудотворна ікона була однією з тих небагатьох ікон, які вціліли від розграбування Святогорського монастиря в 1787 році. З давніх часів вона вважалася чудотворною і, свого часу, деякі жителі міста Слов’янська отримали від неї зцілення. Була прикрашена срібло-позолоченою ризою з дорогоцінним камінням. Після закриття монастиря в 1922 році місце знаходження ікони залишається невідомим.

Написання нинішньої Святогірської ікони Божої Матері переказ відносить до XIX століття. Одному афонському старцю, який приїхав у Святі Гори незабаром після відкриття монастиря в 1844 році, дуже сподобалася Святогірська обитель. Переймаючись про те, що він нічого не може пожертвувати, афонський чернець в дар обителі написав цю ікону. Образ довгий час знаходився в Іоанно-Предтеченському печерному храмі і був благодатно збережений не тільки від вогкості, але і від пожежі.

У 1918 році, коли ікону переносили з села в село і хресний хід розташувався на нічліг в селі Байрачек, більшовики вночі напали на будинок, вбили ієромонахів Модеста і Іринарха, ієродиякона Феодота і прихистивших їх господаря будинку з дочкою. П’ять тіл лягли біля підніжжя ікони, що стояла в калюжі крові.

За радянських часів Святогірський образ Божої Матері був дивом збережений благочестивими людьми. У вересні 1992 року ікону хресним ходом перенесли в Святогірський монастир.

Касперівська ікона Божої Матері

Цей образ – найвідоміша християнська святиня півдня України. Вона є значущим символом Божої любові для парафіян Одеси, Миколаєва, Херсона та Криму. Наразі чудотворна ікона постійно знаходиться в Свято-Успенському кафедральному соборі міста Одеси.

Написана олійними фарбами на полотні, прикріпленому до дошки, Касперівська ікона прибула на терени України з родиною серба з Трансільванії, ім’я якого історія не зберегла. Сталося це всередині XVIII століття. Святий образ був родинною реліквією, що передавалася від покоління до покоління. У 1809 році власницею ікони стала херсонська поміщиця Іуліанія Касперова. У житті благочестивої жінки в 1840 році настав кризовий період, і вона подовгу проводила час перед іконою, розповідаючи про свої негаразди та звертаючись до Богородиці зі щирою молитвою. Саме тоді й сталося перше чудо – чудо оновлення: потьмянілий старовинний образ роз’яснився, й стало чітко видно кожну рису Богородиці та Божого Немовляти.

Планується, що 27 липня ікони візьмуть участь в молебні на Володимирській гірці, який очолить Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій.

У романі-трилогії «Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка» Антонії Цвід, який щойно побачив світ, авторка взялася реконструювати всю палітру життя нашого Пророка – від його з’яви на світ Божий до відходу в засвіти…

Її Шевченко сучасний, без сухозліток попередніх прочитань, без трактатів шевченкознавців, хоча документально вивірений. Він здатен завоювати захоплення, як завоював серце авторки і серця багатьох людей, які його люблять”. На її думку, “ця трилогія має бути якомога більше тиражована і доступна в усіх українських бібліотеках. В інформаційний простір відбувся гарний вкид про особисте життя Тараса Шевченка, який буде несподіванкою для багатьох. І перша принада цієї книжки — що багато людей зацікавляться нею, паралельно перечитуючи твори Шевченка, шукаючи підтвердження чи заперечення розповіді авторки”. Письменниця також наголосила: “Цей тритомник супроводжується надзвичайно ґрунтовною передмовою сучасного шевченкознавця Сергія Гальченка, котрий познайомився з роботою Антонії Цвід іще на стадії рукопису, тому всі персоналії в романі вивірені документально, вони означені деталями, листами, спогадами, датами, що робить саме існування, поведінку персонажів достовірними.

Все життя Т. Шевченка нагадує трилогію: до заслання, під час заслання, після заслання. І всі ці періоди в трикнижжі відображені різними історичними подіями, персонажами, зокрема й образами жінок. “Образ генія я подаю через призму стосунків із жінками… Я дозволила йому в своєму романі дихати на повні груди, постати живою людиною. І головна інтрига зав’язується навколо художника і його муз, насамперед це його кохана — Амалія Європеус, німкеня за походженням, саме вона і стала прототипом таких найвідоміших його акварелей, як “Жінка в ліжку”, “Марія”, “Натурниця” — розповіла письменниця, додавши, що в романі присутні й інші щемливі історії кохання.

Книга матиме і опонентів, і гарячих прихильників, але сьогодні — це окремішнє слово в художній літературі (не в літературознавстві) про наших видатних осіб. А тут ідеться про Генія, який у кожного свій, але ми любимо не пам’ятник, ми любимо справжнього Т. Шевченка. 

Дорогі книголюби, шанувальники Бібліопросторів!

Відзначення 1029-річчя Хрещення Русі в нашій книгозбірні розпочалося  презентацією книжкової виставки 

«Року Божого 988-го…», де представлена 

науково-популярна та художня література.

Прийняття християнства мало вирішальне історичне та
 цивілізаційне значення для розвитку культури і 

державності України, стало фундаментом, 

на якому сформувалися наші духовні цінності.

Завітайте до нашої бібліотеки 

і ви доторкнетеся до дерева пам’яті історії.

23 липня по всьому світу відбуваються заходи на честь Всесвітнього дня китів і дельфінів. Пам'ятна дата відзначається з 1986 року, коли Міжнародна китобійна комісія ввела заборону на китовий промисел. Полювання на китів, а також торгівля китовим м'ясом були поширені щонайменше 200 років. Зараз цей промисел заборонений. Однак китове м'ясо досі подають у деяких ресторанах Японії. За даними WWF, на сьогоднішній день в світі налічується близько 80 видів китів і дельфінів. Незважаючи на вжиті екологами заходи, деякі підвиди досі знаходяться під загрозою зникнення.

В наших, українських морях зустрічаються зубаті кити, їх можна побачити й у Чорному, і в Азовському морях. Це дельфіни афаліна й білобочка, а також азовка (морська свиня).  Всі вони занесені до Червоної книги України і перебувають під охороною.

21 липня 2017 року виповнюється 110 років з дня народження визначного діяча національно-визвольного руху, вченого-археолога, блискучого поета Олега Кандиби-Ольжича – людини, яка є героєм і символом української нації.

Він ­­­- син поета Олександра Олеся (Кандиби), автора рядків "Сміються, плачуть солов'ї". Були вони зі збіднілого шляхетського роду (нащадки козацького полковницького роду Кандиб), в їхньому гербі голуб сидить на короні.

Олег навчився читати на третьому році життя, а п'ятилітнім написав п'єсу з козацьких часів. Віршувати також почав рано.

Його перші поетичні спроби свідчать про вразливе серце. У дитинстві він колекціонував пташине пір'я. А пізніше, в оповіданні "Рудько (Життєпис одного півня)", писав: "Ми менше знаємо про те, що відбувається в душі у півня, ніж той півень знає про нашу душу".

Олег знав дев'ять мов, грав на фортеп'яно та скрипці. Був високий і сором'язливий. Дівчата дуже цікавились ним — але не закохувалися.

Ольжич узявся довести батькові, що УНР-Україна — зовсім не "дурна корова". У його віршах буяв культ сили. Хоч сам він фізично сильним не був і покладався на силу духу. Є в нього прикметний вірш 1935 року, де поет бачить себе семиголовим Змієм, що гине в бою за царівну:

Не вступлюсь! Туди, на бій розпучливий,
Безголовим впасти під коня!
Сім голів я маю, надокучливий,
Та єдине серце маю я.

О. Ольжич за професією – археолог, спеціаліст із кераміки  і наймолодший професор у Європі. 

 На Ольжича полювало і гестапо, і служба безпеки бандерівців, і енкаведисти. Саме в цей час, перебуваючи в підпіллі, він вирішив одружитися. Знайшов на Турківщині, в Карпатах, православну церкву в селі Яблінка Вижня й обвінчався там 2 серпня 1943 року з Катериною (Калинкою) Білецькою, професорською донькою, яку знав ще з її дитинства. Вони з Катериною заприсяглися не повідомляти про своє вінчання нікому до кінця війни. Після одруження бачилися таємно, жили порізно. Удавали незнайомих між собою, коли доводилося разом зустрітися на людях.

Гестапо арештувало Ольжича у Львові 25 травня 1944 року, в домі на вулиці Личаківській, 32 (там є тепер меморіальна дошка). Його кинули до концтабору Заксенхаузен. Там Ольжич помер під час допитів. Через місяць, дізнавшись про це, у Празі помер його батько Олександр Олесь. А ще за кілька днів у Катерини народився син, якого теж назвали Олегом.

Шановні батьки!

Пропонуємо до вашої уваги книгу сучасного польського дитячого письменника Гжегожа Касдепке «Велика книга почуттів». Це ніби довідник з людських почуттів і моральних цінностей, і водночас – збірка оповідань про виховательку пані Мілку та групу дітей із дитячого садочка. Кожен розділ присвячений певному почуттю, емоції, яка розбирається на прикладах або ситуаціях із повсякденного дитячого життя. Наприкінці кожного розділу – визначення цього почуття, але не енциклопедичне, а зрозуміле дітям. Також автор дає окремі практичні поради дітям та батькам стосовно контролю почуттів.

«Якщо тобі нудно – не вмикай одразу телевізор. Краще візьми олівці й намалюй нудьгу – наприклад, у вигляді противної відьми. Або зліпи її з пластиліну… А потім можна погратися в детектива: пошукай удома найнудніші місця. А якщо не місця – то заняття… І невдовзі виявиться, що нудьга чкурнула собі бозна-куди!»

Радимо читати «Велику книгу почуттів» дітям уголос, адже вона спонукає говорити з дітьми про почуття і моральні цінності, звертати на них увагу, згадувати і розповідати дітям якісь історії із свого життя. І усе це – не в якості «виховної години», не для повчань і впливу на поведінку, а ніби трохи відсторонено. Про злість, образи і нечесну гру можна розповідати без емоцій – так, як ми розповідаємо про те, чому йде дощ, де живуть слони і які бувають машини.

Варто наголосити, що емоційний інтелект дитини психологи радять формувати змалку, і саме від батьків залежить, як дитина в майбутньому буде справлятися зі своїми емоціями та почуттями, а також співчувати іншим.

19 липня в бібліотеці-філії№3 відбувся День інформації «Уроки патріотизму від Андрія Гудими», присвячений 80-річчю від дня народження.

Працівники книгозбірні для широкого загалу користувачів підготували яскраву книжково-ілюстративну виставку «На рівні серця, совісті й душі».

 

Шанувальникам творчості письменника-краянина бібліотекарі представили відеознайомство «Це все моє: і поле, і полин…».

Цікавим для читачів стала бібліоконстанта «Біла Церкво, тобі є ким пишатися».

Газетним рядком доніс корисну інформацію про трибуна, письменника, оратора, громадянина, патріота Андрія Гудиму прес-інформ «Від героя народного до національного», якому до всього є діло, якому болить душа і серце за сьогоднішнє й майбутнє України.

Користувачі бібліотеки із задоволенням переглянули виставку бібліографічного посібника «Андрій Гудима – громадянин, письменник, науковець».

Допитливих книголюбів бібліотекар Наталія Добровольська ознайомила як правильно вести інформаційний пошук за допомогою краєзнавчого каталога та інфотеки.

А наймолодші прослухали голосні читання поезій Андрія Гудими «Настусині клопоти».

Коментований перегляд літератури письменника-ювіляра «Три причини прочитати…» став навігатором для присутніх у виборі книг.

Захід здивував своєю лаконічністю та інформаційною насиченістю. 

Середина літа — пора відпусток та літніх канікул. Як найкраще відпочити? Що цікавого прочитати в книгах та журналах? Де знайти корисну інформацію та останні новини України і світу?

17 липня в нашій бібліотеці пройшов бібліодрайв «Новинки з журнальної сторінки», в якому приймали участь не тільки школярі, а і мами з дітками. Адже ази  читацької культури закладаються в сім’ї з перших років життя. Щаслива та дитина, яка читає у колі сім’ї.

З маленьких активних читайликів виростуть освічені і успішні люди.

           

1. 
2. 
   

 Шановні книголюби! Хочемо вас познайомити з книжкою Лесі Кічури  «Добрі мамині казки» (Львів: «Сполом», 2017).

Леся Кічура – письменниця, журналістка, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат наук із соціальних комунікацій, провідний редактор Театру імені Марії Заньковецької, головний редактор всеукраїнських видань «Абетка казок» і «Найкращі жіночі історії».

«Добрі мамині казки» – книжка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. 

А для дорослих – це чудова можливість відкласти на деякий час усі свої щоденні клопоти й поринути з головою у світ дитинства, дати волю власній уяві, помріяти й пошукати відповіді на багато важливих запитань.

І ось зі сторінок книжки до вас усміхаються: кумедне Китеня, яке не хотіло вчитися й врешті-решт заблукало у Венеції; Киця, яка шукає для себе найкращу професію; турботлива Корівка Мумуня в модному капелюшку; солодкі ведмежата, створені Пряниковою феєю, котрі сміливо мандрують Україною і світом.

Кожна казка спонукає маленьких читачів замислюватися над власними вчинками і самим робити вибір у житті. А ще – вірити у дива і не боятися фантазувати.

16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України, зробивши перший крок до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.

Декларація визначила основні політичні, економічні, соціальні цілі та довгострокові перспективи розвитку Української держави, відкривши новий етап в історії нашого народу, заклавши підґрунтя для прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

Прес-факт «Становлення незалежності України» презентує матеріали газетних статей, які висвітлюють цю доленосну подію в історії нашої держави й дають цілісне уявлення про основні віхи становлення її незалежності.