Книги – це невід'ємна частина нашого життя, джерело знань та духовного зростання.

   На бібліотечних полицях поряд з популярними новинками стоять книги, що перевірені часом і кількома поколіннями користувачів. Читати їх, як і раніше, цікаво! Сьогодні вони незаслужено забуті, загубилися серед яскравих обкладинок сучасних авторів.

   Щоб відродити цікавість до таких видань, котрі колись користувалися великою популярністю, на абонементі філії оформлена книжкова лавка букініста «Книги, що заслуговують на увагу».

   Автори книг – відомі українські та світові письменники – С.Скляренко, В.Малик, П.Загребельний, О.Бердник, У.Коллінз, С.Кінг, І.Єфремов та багато інших.

   Приходьте в бібліотеку та візьміть з полиці заповітну книгу! Цим ви продовжите її життя.

Бджола і мед – давні супутники в житті людини. Численні історичні пам’ятки свідчать про те, що вже первісна людина знала про корисні властивості  меду й воску та успішно використовувала їх з лікувальною метою. Перші свідчення про мед, котрий застосовується для медичних цілей, датується часом стародавньої  Месопотамії. Бджільництво − одна з найдревніших галузей людської діяльності. Мудреці кажуть, що мед − це продукт вічності. Він має один з найвищих показників терміну зберігання серед харчових продуктів. Вчені дослідили, що знайдений у гробницях фараона, запечатаний в глечиках мед,  до цього часу залишається їстівним і придатним для вживання. Мабуть, нікого не треба переконувати, що то був мед справжній, натуральний.

Енергетична цінність меду перевищує енергетичну цінність ікри, м’яса, риби. Мед – це  і їжа, і здоров’я і краса.

Медоносні бджоли в природних умовах живуть у дуплах дерев, розколинах скель та інших подібних захищених місцях.

Бібліотекар Юлія Сидоренко запропонувала школярам пригадати улюблені книги дитинства, в яких казкові герої полюбляли їсти мед.

День пасічника – професійне свято бджолярів – в Україні почали відзначати з 1997 року і святкується воно щорічно 19 серпня.

 Цього ж дня люди відзначають Спаса, Преображення Господнього, яке в народі відоме як Яблучний Спас. За древнім церковним звичаєм на Преображення святять яблука, груші, сливи, виноград та мед. Пасічники освячують вулики перед настанням холодів, щоб бджоли добре перезимували. Аромат меду визначається джерелом нектару, з якого він виготовлений. Мед липи тонкий, гречаний мед сильий і пряний, а евкаліптовий мед має ментоловий присмак.

На землі налічується 20 000 видів бджіл, і лише невелика їх частина робить мед.

  В Україні поширені сорти меду  гречки, липи, соняшника, еспарцету, конюшини, буркуну, білої акації, ріпака та інших рослин. Кожний має своєрідний смак, колір, відрізняється вмістом цілого ряду речовин, проте за хімічним складом всі сорти квіткового меду дуже близькі.

   

     З Днем Незалежності, Україно!

   Дата проголошення Незалежності України стала поворотною віхою в історії  держави. Це свято єднання, переоцінки наших цінностей.

   Працівники читального залу до свята презентують для користувачів тематичну виставку-інсталяцію «Україно моя – незалежності правда свята» і бажають  миру, добра та злагоди всім нам! Нехай попри всі труднощі будемо щасливі і заживемо в благополуччі в своїй Незалежній Україні-неньці!

   Всіх бажаючих запрошуємо до перегляду.

Шановні користувачі!

Запрошуємо Вас до перегляду книжкової виставки «Медово-яблучні фестини».

Ви маєте змогу ознайомитися з літературою по українському народознавству, зі Спасівськими традиціями та народними прикметами.

Любителі смачно готувати знайдуть цікаві рецепти страв до святкового столу.

Усе мені тут рідне:

Ліси, потічки, гай,

І сонечко погідне,

І трав густий розмай.

24 серпня – День Незалежності України. Ця визначна дата навіки увійшла в історію молодої держави золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріпила його вікові демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

У  серцях народу України серпнева блакить неба і жовтогарячий зерновий лан зливаються барвами української державності в символ свободи та праці. Творення історії Батьківщини, її сьогодення і майбутнього – обов’язок кожного з нас.

У світі є багато чудових  країн. Але земля, де ми народилися, де зростаємо й пізнаємо світ, є найдорожчою для кожного з нас, і наші серця завжди будуть сповнені любов’ю до неї.

Мій милий край, моя Вкраїна…

Земля батьків моїх, дідів,

Люблю я мову солов’їну

І на зорі пташиний спів.

Тут рідна школа, рідна хата,

Найкращі літо і зима…

Країн чудових так багато,

Але ріднішої нема!

У глибину століть сягає історія нашого народу. З давніх – давен, ми українці, малюємо, вишиваємо, плетемо із соломи, лози й трави, творимо із дерева й глини, металу і скла… Навіть із сиру і пластиліну скульптурки ліпити вміємо!

Бібліотекар Сидоренко Юлія запропонувала читачам творче завдання – малюнок на асфальті до свята.

Тож нехай потужне джерело таланту і натхнення дітей, їх енергія будуть прикладом служіння Україні, примножують її славу.

Нехай свято Незалежності духмяним серпневим запахом українського хліба принесе всім щастя і добро, мир та любов!

І щоб ми могли радіти тим успіхам, які ми досягаємо, і щоб ми могли так само, як зараз інші держави на світовому рівні, з гордістю казати: я –українець!

Це моя Україна!

Квітне в полі калина,

Зеленіє ліщина,

Степом котиться пісні моєї луна…

Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, у мене навіки одна.

  

 Перший Спас, або Медовий, Маковий, він же Спас на воді відзначається 14 серпня. Є у цього свята ще одна назва  – Маковія – від імені семи мучеників Старого Завіту – Маковеїв. У цей день традиційно починається Успенський піст, який триватиме до 27 серпня.

Назва Медовий Спас походить від звичаю підрізати або заламувати стільники в цей час. Бджолярі приносили в цей день до церкви свіжозібраний мед, щоб освятити. Також вважалося, що з’ївши першу ложку зібраного меду, потрібно загадати бажання – воно обов’язково збудеться.

 Бібліотекар Юлія Сидоренко запропонувала дітям прочитати книги братів Капранових «Веселих свят!» та Зірки Мензатюк «Макове князювання». 

Обрядовою їжею  на Маковія були  шулики – печені коржі, поламані на шматочки і покриті медовою ситою.

 Ласуйте, як це робили герої  Івана Котляревського: «На закуску – куліш і кашу, Лемішку,  зубці, путрю,  квашу і з маком медовий шулик».

З  цього часу починають відлітати у вирій ранні птахи, бо вже «Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло»

У народі кажуть…

Що в  серпні збереш, з тим і зиму проведеш.

У серпні не гуляй, а до праці ставай!

У серпні половина літо, а половина – осінь.

У серпні  ми згадуємо  Лесю Українку – на початку цього місяця вона відійшла у вічність. 1 серпня – чергова річниця того дня, коли Леся Українка  відійшла за обрій землі, яку любила щиро і душею.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Можливо, все склалося б інакше, якби не жахлива хвороба… Можливо стала б вона пересічною міщанкою, не вивчали б школярі десятків поколінь творчість однієї з найяскравіших постатей в історії української літератури і культури – Лесі Українки.

Одна з найталановитіших українських письменниць Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року на Волині. На десятий день після народження 1871 року немовля охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській церкві, хрещеними батьками стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова.

  У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою.  У чотири роки добре читала, а в п’ять уже написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років вона попросила, щоб її називали Лесею. Найбільше Леся гралася зі старшим братом Михайлом,  їх навіть називали одним ім’ям – «Мишолосія». Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн, до диких людей. Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами. Незважаючи на те, що  мати була полтавкою, а батько чернігівцем, діти вважали себе волинянами. Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчинка так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

Леся  була дуже обдарованою дитиною. Вона любила співати і танцювати. У п’ять років батьки подарували Лесі фортепіано. Вона швидко вивчилася грати і навіть самостійно складала музичні твори.

 На іменини мамі, батькові і Михайлові дівчинка щороку дарувала свої  чудові вишивки.  Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих.

Вона знала понад десять іноземних мов, проявляла  інтерес до малювання.

Літературну діяльність Леся почала рано.

У дев’ять років написала перший вірш «Надія». Діяльність Лариси Петрівни знаменна тим, що крім України її цікавила й історія інших країн і народів, інші епохи. В  її  творчості постає казковий світ пралісів Волині, античність і стародавній Схід, боротьба перших християн за свою віру, звучать єврейські мотиви.

Юлія Сидоренко, бібліотекар філії №3 вважає, що попит на книжки Лесі Українки зростає.

В січні 1881 року Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять воду на Водохреща. В дівчинки дуже змерзли ноги. Невдовзі Леся тяжко захворіла. Але всупереч недузі, Леся виросла різнобічною та творчою натурою, яка своїм талантом і власним життям заслужила звання народної героїні – Українка.

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В мами спитала дитина.

Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої були зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів.

 Виснажена хворобою  померла Леся Українка  1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Любі шанувальники книг!

Колектив бібліотеки щиро вітає вас

з Всесвітнім днем книголюбів!

День книголюбів, що народився в США та відзначається 9 серпня, дуже швидко припав до душі багатьом мешканцям інших країн. Що не дивно, адже любов до книжок не має кордонів. Так національне свято трансформувалося у всесвітнє. Цікаво, що свято відзначають не лише любителі класичних паперових книг, а й читачі електронних. Проте символом любові до читання все ж лишається традиційна книга, яка тепер стає не лише вмістилищем тексту, а й символом, артефактом та об’єктом колекціонування.

Любов до читання у кожного своя, проте чи знайдеться річ у світі, яка буде наповнена такою ж магією, як книга? Читання – свого роду таїнство, адже кожна книга – загадка, зрозуміти яку можна лише після прочитання. В одній книзі кожен знайде свій сенс, і це створює своєрідну пелену таємничості. Прочитання книг – це інвестиція у розвиток своєї особистості, свого характеру та кругозору, тому прекрасно, коли хобі у людини – читання.

Цікаво, що День книголюба через пандемію COVID-19 цьогоріч відзначається майже цілком у цифровому форматі. Тут особливу роль відводиться соцмережі Twitter, що стала місцем збору затятих бібліофілів. Щоб пересвідчитися в цьому, варто поглянути на такі хештеги як #bookloverday, #BuchlieberTag або #díamundialamantesdeloslibros.

Любі наші читайлики та їх батьки!

А ви знаєте, що 5 серпня відзначається Міжнародний день світлофора на честь події, що відбулася у 1914 році. У цей день в американському місті Клівленді з’явився перший попередник сучасних пристроїв. Він мав червоний і зелений ліхтарі, а при перемиканні світла видавав звуковий сигнал. 

Втім, найперший світлофор винайшов британець Джей Найт ще у 19 столітті. Цей апарат був встановлений біля будівлі парламенту в Лондоні у 1868 році. Через три роки його ліхтар вибухнув і поранив поліцейського.

Після цього про світлофор забули майже на 50 років – до 1910 року, коли було розроблено і запатентовано перший автоматичний світлофорний пристрій з ліхтарями двох кольорів. 

Триколірні світлофори, схожі на сучасні, вперше побачили жителі Детройта і Нью-Йорка у 1920 році. Згодом пристрої стали популярні в різних містах Америки і Європи. Застосовується світлофор також і на залізницях, в судноплавстві і мореплавстві.

Перший світлофор в Україні був встановлений в 1936 році у Харкові.

У нашій бібліотеці є книги, які просто і дохідливо розкажуть про правила дорожнього руху; навчать орієнтуватися на вулиці, знаходити вірні рішення, бути обачними та спостережливими.

  Рідне місто – це найкращий куточок на землі. Ми тут народилися, тут живуть рідні, друзі, знайомі… Тут надзвичайно мальовничі краєвиди, і все своє, таке рідне й миле.

   Біла Церква – улюблене місто не лише білоцерківців. Часто гості, відвідавши його, залишають тут частинку свого серця. У нас немає метушні мегаполіса, тут легко дихається і спокійно живеться. Та, на жаль, дехто ставиться до свого міста як до провінційного і непоказного. Не всі знають, що упродовж віків Біла Церква була цікава монаршим особам, гетьманам і козацьким ватажкам, відомим письменникам, поетам, художникам, артистам і вченим.

   Краєзнавчий відео-етюд «Біла Церква – моє рідне місто» допоможе заповнити цю прогалину.

  Цікаву та пізнавальну інформацію можна отримати з книг Є.Чернецького «Історія Білої Церкви: таємниці минулого та хроніка подій», «Історія Білої Церкви: події, постаті, життя», «Браницькі», «Білоцерківський замок», В.Перерви «Місто Біла Церква: історія проти міфів», С.Різника «Прогулянки по древньому Юр’єву». Всі ці видання є у фондах нашої філії.

   Нова книга в бібліотеці – це подія, це знайомство, це завжди приємний сюрприз. Ми запрошуємо відвідувачів нашої філії переглянути викладку літератури «Драйвуй з книгою в ритмі ЛІТО». Тут представлені нові книги сучасних українських та зарубіжних авторів, детективи, фантастика. Сподіваємося, що кожен користувач знайде для себе багато цікавої літератури, яка принесе задоволення під час літнього читання.