День пам’яті жертв голодоморів – щорічний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Цього дня ми вшановуємо пам’ять

7 мільйонів невинних жертв Голодомору – геноциду української нації.

26 листопада до книгозбірні прийшли учні 4-х класів Білоцерківської гімназії  початкової школи №15.

Бібліотекарі в доступній формі розповіли про жахіття 1932-33 років. Школярі переглянули короткометражний фільм «Червоне намисто», прослухали вірші та спомини свідків голодомору.

Тільки пам’ятаючи минуле, ми можемо творити сьогодення і мріяти про майбутнє. Світла пам’ять кожному, хто став безневинною жертвою небаченого світом тяжкого злодіяння в Україні у 1932-1933 роках, масового знищення людини людиною, назва котрому – Голодомор.

25 листопада проводиться День домашньої кухні.

Це неофіційне свято з’явилося з ініціативи користувачів соцмереж. Через тривалий карантин та розвиток віддаленої роботи важливість домашньої кухні різко зросла. Багато хто зрозумів: ніщо не зрівняється зі стравами з рецептів наших прабабусь, бабусь і мам… Домашні посиденьки і відверті розмови, затишок домашнього вогнища і турбота один про одного, все це неможливо і буде не повним без нашої домашньої кухні.

Пропонуємо вам «Журнальні кухонні спокуси» до Дня домашньої кухні.

 

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.) в сім’ї ремісників.

Ранні роки поета пройшли на Слобожанщині. Після закінчення початкової школи навчався в реальному училищі Харкова, а згодом — у Ростові. Закінчити училище йому так і не вдалось, оскільки його виключили з 7 класу через зв’язок з народниками.

Відтак Вороний надумав їхати до Михайла Драгоманова у Болгарію, але дорогою туди, у Львові, дізнався, що той помер.

Вищу освіту поет здобув в університетах Львова і Відня. Власне, на цей період і припадає початок його літературної творчості. У 1893 р. в журналі «Зоря» опублікували його перший вірш «Не журись, дівчино». Після цього його твори часто друкували в різних періодичних виданнях, альманахах, але перша збірка поезій у нього вийшла друком аж в 1911 р. під назвою «Ліричні поезії». Друга збірка віршів Вороного «В сяйві мрій» вийшла через два роки. У 1917 р. в Катеринодарі побачила світ поема «Євшан-зілля», а в 1920-му у Черкасах — книжка «Поезії». Останнє прижиттєве видання здійснено у 1929 р. під назвою «Поезії», туди увійшли найкращі твори різних років.

М.Вороний співпрацював з Іваном Франком у журналах «Житє і слово», «Громадський друг», «Зоря».

Виступав як актор, а також режисував у театрі «Руська бесіда» та в театральних трупах О. Васильєва, М. Кропивницького, П. Саксаганського.

М. Вороний був активним учасником політичного життя: був членом УСДРП, був палким прихильником лютневої революції, підтримував Центральну Раду в її діях, а Жовтневого перевороту і влади більшовиків не сприйняв, і тому в 1920 р. виїхав за кордон. Повернувся в Україну через декілька років, у 1926-му.

У 1934 р. М. Вороного заарештували як польського шпигуна. Деякий час протримали його у Воронежі, а відтак вислали на Одещину.

7 червня 1938 р. Миколу Вороного розстріляли з групою селян.

 З нагоди 150-річчя від дня народження М. К. Вороного в читальній залі бібліотеки розгорнута книжкова виставка «Поетичне слово Миколи Вороного», яка містить поетичний доробок відомого ук­раїнського поета, лірика якого має непересічну художню цінність і свідчить про істотний внесок поета в розвиток вітчизняної культу­ри.

 

Микола Миколайович Носов – письменник, драматург, народився 23 листопада 1908 року в Києві в родині актора. Вищу освіту почав у художньому інституті міста Києва, але у 1929 році перейшов до іншого навчального закладу - інституту кінематографії в Москві. Присвячувати свою творчість дітям Носов став відразу після закінчення навчання, ставши режисером-постановником мультиплікаційних фільмів та навчальних кінострічок.

У 1938 році в журналі «Мурзілка» вперше були опубліковані його оповідання. В 1945 році вийшла збірка під назвою «Тук-тук-тук».

Найпопулярнішими історіями в біографії письменника стали, безсумнівно, розповіді про Незнайку. 

Після першої казки («Гвинтик, Шпунтик і пилосос»), Носов видав трилогію про маленького, непосидючого, кумедного, допитливого героя. Так казки «Пригоди Незнайки і його друзів», «Незнайко в Сонячному місті», «Незнайко на Місяці» стали дуже популярними, а сам автор отримав Державну премію.

Свою біографію Микола Носов відтворив у  книгах «Повість про мого друга Ігоря», «Таємниця на дні колодязя», «Повість про дитинство» та інших.

Завітайте до нашої книгозбірні та  візьміть книгу до снаги! 

Пропонуємо вам переглянути мультфільм за твором М.Носова.

День Гідності та Свободи відзначається 21 листопада – в день початку подій, які стали для України історичними: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Це був надзвичайно важкий іспит для нашої країни, коли українці продемонстрували свою гідність, своє прагнення до свободи.

Не одному поколінню українців довелося ціною власного життя здобувати право прийдешніх поколінь на незалежність.

Зараз Україні як ніколи потрібно бути єдиною та згуртованою. Наші земляки, які сьогодні у лавах українського війська з честю відвойовують та захищають кордони нашої держави, борються за її єдність та цілісність.

Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди!

30 листопада 2021 року виповнилося б 70 років від дня народження співаку, народному артисту України Назарію Яремчуку.

Фахівці книгозбірні №3 для користувачів підготували стендову презентацію «Життя, як пісня, що не віддзвенить…».

У 1995 року не стало народного артиста України, буковинського соловейка Назарія Яремчука. Його “Родина” та “Стожари”, « стали справжнім символом української пісні. Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні “Червона рута” В. Івасюка, “Горянка” і “Незрівняний світ краси” Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль “Смерічка” та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а також “Пісня року-71/72”. У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів.

Пропонуємо пригадати музику, яка живе в кожному з нас.

Всесвітній день оригамі відзначають 11 листопада. Оригамі — мистецтво складання паперу. Метою цього мистецтва є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок. Термін оригамі відноситься до всіх типів складання паперу, а не тільки японських зразків. В оригамі використовуються небагато різних згинів, але вони можуть бути скомбіновані багатьма способами й утворювати дуже складні фігури.

Щодо походження оригамі є деякі розбіжності, але напевно можна сказати, що розвинулось оригамі саме в Японії. Спочатку це була забавка переважно для дітей, доки Йосідзава Акіра не додав нові технології, такі як мокре складання та система зображення отримання фігур, що отримала назву система Йосідзави-Рендлета. З 1960-х мистецтво оригамі почало активно поширюватись у всьому світі, з'явилися такі напрями, як модульне оригамі, кірикомі, чисте оригамі.

Фахівці книгозбірні №3 для наймолодших користувачів підготували онлайн майданчик творчості «Азбука оригамі – лише ножиці й папір».

Андрій Малишко: цікаві факти

Народився 14 листопада 1912 року в селищі Обухів, біля Києва в багатодітній родині. Він був наймолодшою, одинадцятою дитиною в сім’ї.

Перші вірші написав у школі. Зачитувався “Кобзарем”.

Ідеалом людини  для Малишка була матір! Вона була розумною, доброю, мала надзвичайну пам’ять, знала багато пісень, хоча в школі ніколи не навчалася.

Батько мріяв, щоб Андрій став агрономом. А коли дізнався, що він захопився віршуванням, то відшмагав сина. Конфлікт закінчився втечею Малишка до Києва у 15 років.

Найвідоміший його твір «Пісня про рушник» було покладено на музику відомого Платона Майбороди. Він став настільки популярний, що твір було перекладено на 35 мов світу.

Закінчив літературний факультет в Київському інституту народної освіти. Ним опікувався Максим Рильський, який вбачав у хлопцеві великий літературний талант. Вони разом читали вірші, разом виступали на заводах і фабриках, разом виїздили на полювання і рибалку.

За все своє життя поет видав аж 40 збірок. Та Малишко мав не лише письменницький талант. Він гарно співав, грав на гармошці.

31 жовтня 2003 року Національним банком України було випущено в обіг 2-гривневу пам’ятну монету, присвячену поету.

Красень, улюбленець жінок, Андрій Малишко ніколи не мав особистого щастя. Коли він пішов на війну, в нього була дружина Даша і маленька донька Валентина. Він писав їм полум’яні листи, а коли повернувся з війни,  одружився з Майєю Федоровою. Але швидко минуло замилування золотою дівочою косою, диханням молодості і красою, вийшло, що Андрію з Майєю говорити ні про що. 1959 року в нього з’явилася третя дружина — поетеса Любов Забашта.

Він любив добру компанію, чарку і гру в карти — в “дурня”. Коли програвав — бурхливо сердився, і слів не вибирав.

Дружба зв’язувала Малишка із співаком Іваном Козловським.

Остап Вишня ставився до Андрія як до сина.

Олександр Довженко вгадав пісенний дар Андрія і доручив ще молодому поетові написати пісню для фільму «Щорс». З того часу добрі відносини їх міцніли. добра дружба була і з О. Фадєєвим, М. Шолоховим, О. Твардовським.

Малишко, хоч розмовляв і писав тільки українською мовою, російську літературу любив та поважав, стверджуючи, що «вона допомагає йому жити і творити».

Отримав Сталінську премію за поему «Прометей» у 1947 році. Потім отримав ще одну таку нагороду за свою збірку «За синім морем» у 1951 році. Також був лауреатом Шевченківської премії за збірку «Далекі орбіти» в 1964 році. Згодом отримав Державну премію СРСР за збірку «Дорога під яворами» у 1969 році.

Він є автором текстів до таких фільмів як: «Макар Нечай» (1940 рік ) та «Богдан Хмельницький» (1941 рік), «Роки молодії» (1942 рік) та «Щедре літо» (1950 рік), «Долина синіх скель» (1956 рік)  та «Таврія» (1959 рік), «Чорноморочка» (1959 рік  та «Абітурієнтка» (1973 рік).

Андрій Малишко є автором сценаріїв до таких кінокартин як: «Навіки з російським народом» (1954 рік ), «Квітуча Україна» (1961 рік) та  «Ми з України» (1962 рік).

Помер Андрій Малишко 17 лютого 1970 року від інфаркту та інсульту у Феофанії. Йому було лише 57 років. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізнались щось цікаве про Андрія Малишка.

                                                    Джерело: https://dovidka.biz.ua/andriy-malishko-tsikavi-fakti

Остап Вишня – неймовірно унікальна особистість, письменник рекордних – мільйонних тиражів, твори якого знали навіть неписьменні. У нього дуже важка доля, але й після 10 років каторги не перестав він «усміхатись» та працювати аж до смерті.

 Цікаві факти про Остапа Вишню

Народився 1 січня 1889 року на Полтавщині в містечку Груні в незаможній в багатодітній (17 дітей)родині. Справжнє ім’я письменника – Павло Михайлович Губенко.

 Рано навчився читати, до школи пішов, коли йому не виповнилося й 6 років.

 Закінчивши двокласну школу у Зінькові. Мріяв стати вчителем, але через брак коштів його відправили навчатися до Київської військово-фельдшерської школи, де Павло майстерно грав у драматичному гуртку. Навчання там було безкоштовним.

 Найсильніше враження в дитинстві на Остапа Вишню здійснив твір “Катехізис” Філарета.

 Згодом вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет, але у зв’язку з подіями 1917 року, закінчити його так і не вдалося.

 Найперша книжка, яку прочитав письменник була «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя.

Зеров був однокласником О. Вишні.

 Перший сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» було опубліковано в газеті «Народна воля» в 1919 році під псевдонімом П. Грунський.

 За активну громадянську діяльність у період УНР його було арештовано органами ЧК. Завдяки дружбі з партійним діячем В. Еллан – Блакитним, в 1921 році його звільняють та пропонують посаду перекладача у газеті «Вісті ВУЦВК». З цього періоду починається творчий шлях Остапа Вишні.

 Організатор Пролітфронту – письменницької організації.

 Найближчий друг Остапа Вишні – М. Рильський. Товаришував з М.Хвильовим та М. Кулішем.

Рильському він навіть присвятив свій твір  «Як варити і їсти суп із дикої качки». Разом товариші любили ходити на полювання та риболовлю. Це було для двох друзів можливістю насолодитися спілкуванням на лоні природи, яку так любили.

«Хай живуть зайці» з таким гаслом Остап Вишня збирався на полювання.

 Гуморист є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону»

 Остапа Вишню звинуватили “в контрреволюційній діяльності й тероризмі”, оголосили “ворогом народу”. 10 років він провів у засланні в  сталінських таборах.

 Дружина Остапа Вишні Варвара Губенко-Маслюченко дочекалася чоловіка з таборів і була з ним до кінця життя.

 Остап Вишня – редактор гумористичного журналу «Перець».

 Рильський сказав про Остапа Вишню: «Він світив як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники».

 Сподіваємося з цієї статті ви дізналися щось цікаве про Остапа Вишню.

                             (Джерело: https://dovidka.biz.ua/ostap-vishnya-tsikavi-fakti)

«На підтримку ініціативи громадських організацій з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства постановляю: установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день ушанування пам’яті преподобного Нестора Літописця».            

                                                                          (другий  Президент України)  Л.Кучма

Тож побажаймо всім українцям, що свято бережуть українське слово – щастя, натхнення, добра, миру та світлого майбутнього.

Джанні Родарі – відомий італійський письменник, улюбленець дітей всього світу. Це він придумав пригоди веселого хлопчика Цибуліно.  70 років тому назад  Джанні Родарі  опублікував свої перші  твори: «Книжка веселих віршів» і «Пригоди Цибуліно».

Джанні Франческо Родарі народився в містечку Оменья (Північна Італія)  23 жовтня 1920 року у родині пекаря. Його батько помер, коли Родарі було лише десять років. Родарі і його два брати, Чезаре і Маріо виховувалися матір'ю в її рідному селі у провінції Варезе. Після закінчення школи Джанні вступив до семінарії, провчився там три роки і здобув диплом учителя. У віці сімнадцяти років він уже почав викладати в початкових класах у селах його провінції. Ще хлопцем Родарі цікавився музикою (вчився грати на скрипці) і також цікавився літературою . 1939 року Родарі вступив на навчання до Міланського університету.

 1948 року Родарі почав працювати журналістом і водночас розпочав писати оповідання для дітей. 

 1951 року Родарі опублікував свої перші твори: «Книжка веселих віршів» і «Пригоди Цибуліно».

 

1953 року одружився з Марією Терезією Феретті, яка чотири роки потому народила йому дочку, Паолу. У 1957 році, після офіційного іспиту, Родарі був визнаний професійним журналістом.

У 1966—1969 роках Родарі працював над спільними проєктами з дітьми. 1970 року за внесок до дитячої літератури був нагороджений Премією Ганса Хрістіана Андерсена, що зробило його одним з найвідоміших італійських дитячих письменників. Його твори почали перекладати на багато мов світу.

Бібліотекар Юлія Сидоренко пропонує вам, діти, прочитати книжку Джанні Родарі «Пригоди Цибуліно» та інші оповідки цього мудрого й доброго письменника.

  Чому не варто вередувати?

 Вередувати – це все одно що гамселити кулаками в глуху стіну: нічого не доможешся, тільки зробиш собі боляче.  А ще вередують тоді, коли хочуть того, в чому немає потреби. Адже коли твоє бажання розумне, то попросити про це можна й без химер – сам знаєш як.

 

Чому в слона хобот?

 Найправильніше було б сказати: тому, що слон його собі зробив. Та цю відповідь не одразу й зрозумієш. Хобот – це видовжений ніс, що  слон використовує по-різному: до чогось доторкатися, щось хапати, щось нюхати. Якби перші люди пристосували носа для тих дій, які ми виконуємо руками, то можеб, і в нас виріс хобот. І тоді ми спостерігали б різні дивовижі: постовий регулював би рух, наліво й направо розмахуючи хоботом; черговий по станції відправляв би поїзди, урочисто вмикаючи хоботом світлофор…

З’явились би й незвичні приказки та прислів’я.  Наприклад:

Не пхай свого хобота в чужі справи.

На вулиці мороз, не висувай хобота.

Цікавій Варварі хобот відірвали.

 

 

7 листопада виповнилося 85 років від дня народження Миколи Вінграновського, українського письменника-шестидесятника, режисера, актора, сценариста та поета. 

Фахівці бібліотеки-філії №3 підготували для своїх користувачів 

поетичний етюд «Ріка моєї долі».

 

В історії квітів –  

   частина історії людства

Ауербах

Небагато можна назвати квітів, котрі б так швидко й  так міцно завоювали б симпатії публіки й садоводів, як хризантема. А яких тільки сортів хризантем не побачиш! То її квіти в’ються, мов кучері, то гладенькі й прямі, як айстри, то волохаті, мов щетина, крихітні, як ґудзики, й величезні, як соняшник, одне слово – найрізноманітніші.

Хризантеми зараз переважно вирощують як декоративну рослину, але є окремі види, які використовують як лікарську рослину.

Бібліотекар Юлія Сидоренко пропонує вам, діти, прочитати книги про квіти:  Олеся Бердника «Серце матіоли», Ігоря Калинця «Про дівчинку і квіти», Андрія Кондратюка «З вишневого саду».

Культура декоративних садових хризантем налічує більше тисячі років. У Китаї, звідки родом більша частина хризантем, садові форми почали виводити ще 551 р. до н. е. Потім хризантеми були завезені до Японії, де стали національним символом. До Європи хризантеми завезли у XVII ст. Деякі види хризантем з успіхом можна вирощувати під відкритим небом, інші — тільки в оранжереях, але всі вони цінуються квітникарями за яскравість фарб, тривале цвітіння, легкість розмноження.

Хризантеми мають багато символічних значень, зокрема хризантема є одним із символів Японії. Хризантему традиційно зображають на монетах і емблемі імператора Японії, а одна з найвищих нагород країни — орден Хризантеми.

Свято Хризантем в Японії — це особливий ритуал: виконуючи його потрібно милуватися кожним відтінком квітки, при цьому поринаєш у глибокі роздуми про сенс життя і пройдений шлях.

Древні японські поети прославили хризантему в своїх віршах.

Свято хризантем у Китаї — Чун'янцзє, відзначається 9-го числа дев’ятого місяця за місячним календарем. Це свято припадає на золоту осінню пору, коли пишно цвітуть хризантеми, тому однією з традицій на це свято в Китаї є милування хризантемами.

ХРИЗАНТЕМА

Валентина   Леушина

Чарівність її, витонченість, вроду,
Покриє злегка вранішня роса.
Приваблива у будь-яку погоду,
В цієї квітки рідкісна краса.

А квітне до самих вона морозів,
Навколишній затьмарюючи світ.
І паморозь для неї не загроза,
Торкаючись до пишних її віт.

Осіння неповторність хризантеми
Своїм чарівним цвітом полонить,
Це осені квіткова королева,
Кого завгодно зачарує вмить.

  

 

5 листопада 2021 року виповнилося б 103 роки від дня народження корифея української літератури письменника-краянина , лауреата Національної премії України ім.Тараса Шевченка 1996 року за роман «Вічний Іван», лауреата республіканської премії ім. А.Головка (1984 р.), Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького – Віктора Міняйла. Письменник удостоєний звання Почесний громадянин Білої Церкви 1999 року та звання Почесний член «Просвіти» ім.Тараса Шевченка, нагороджений медаллю «Будівничий України». В.Міняйло – почесний голова Білоцерківського міського відділення СПУ від дня його утворення (1997). Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V і IV ступенів.

Фахівці книгозбірні  для широкого загалу користувачів підготували перегляд-вшанування «Залишиться у слові і пам’яті».