Геніальний  український письменник Василь Стефаник – автор понад сімдесяти новел, серед яких «Камінний хрест», «Новина», «Кленові листки» та інші, увійшов у літературу, як неперевершений майстер соціально-психологічної новели. На творчу манеру новеліста вплинув польський модернізм. Більшість творів В. Стефаника пов’язана з темою українського села. У новелах Стефаника переважають риси експресіонізму.

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русові Снятинського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в сім’ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у сільській школі. З 1881 року навчався у Снятинській школі, а в 1883 році вступив до Коломийської гімназії, звідки був відрахований за участь у таємному учнівському товаристві. Курс середньої освіти завершив у Дрогобицькій гімназії, навчався добре, йому краще давалися гуманітарні дисципліни. Закінчивши гімназію, за наполяганням батька став студентом медичного факультету Краківського університету, однак лікарського фаху так і не здобув.

Перші літературні спроби В. Стефаника припали на час його коломийського побуту. Тоді він писав ліричні поезії. До жанру новели звернувся, ймовірно, під впливом Леся Мартовича, з яким заприятелював у гімназії. Певну роль у творчому становленні В. Стефаника відіграла підтримка Морачевського, який познайомив українського письменника з краківськими літераторами, зокрема, з лідером модерністського руху «Молода Польща» С. Пшебишевським. Відтоді твори В. Стефаника в польських перекладах почали з’являтися на сторінках журналу «Zycie», а він сам здобув прихильність польського читача. Невдовзі письменник стає відомим і в українських інтелігентських колах  Австро-Угорщини. У 1899 році побачила світ окрема  збірка новел В. Стефаника «Синя книжечка». У 1990 році виходить його друга книжка – «Камінний хрест. Студії і образки», а в 1901 році – третя «Дорога. Новели».

У 1904 році одружившись, на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 по 1918 роки він був депутатом парламенту.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної  ради Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), у складі делегацїі ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 року.

Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина становили «Покутську трійцю».

У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив в селі Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину.

Помер Василь Семенович Стефаник 7 грудня 1936 року, похований у рідному селі.

Розповідь про українського письменника, майстра експресіоністичної новели, громадського діяча Василя Семеновича Стефаника підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо бажаєте більше дізнатися про  В. А. Стефаника, то завітайте в бібліотеку філії №3 або перегляньте інтернет

 

 

 

Йоганнес  Брамс писав музику камерну і симфонічну, для фортепіано, а також для голосу і хору. Як піаніст-віртуоз, він часто виконував прем’єри своїх творів; він також співпрацював  з провідними музикантами свого часу. Багато його творів стали основними в сучасному концертному репертуарі.

Йоганнес Брамс народився в Гамбурзі, в одному з найбільш бідних кварталів  в сім’ї музиканта і домогосподарки, 7 квітня 1833 року.  Його батько, Йоган Якоб Брамс, грав на контрабасі та ріжку в невеликих ансамблях, а пізніше став контрабасистом Гамбурзького філармонічного оркестру.  

Він дав синові початкові навички гри на різноманітних струнних і духових інструментах, але Йоганнеса більше цікавило фортепіано. У семирічному віці він почав навчатися гри на фортепіано в Отто Коссела.

Талант  Брамса до композиції проявився рано, і в 1843 році за сприяння Коссела він був прийнятий до відомого на той час композитора Едуарда Марксена студентом з фортепіано і композиції. На заняттях  Марксен особливу увагу приділяв вивченню творів Й. К. Баха та Л. ван Бетховена.

Написана Брамсом у 1849 році «Фантазія на тему улюбленого вальсу» вже свідчить про нього  як віртуоза-піаніста.

У 20- річному віці разом з угорським скрипалем Е. Ременьї  Йоганнес зробив концертну поїздку, під час якої познайомився з Ференцем Лістом, Йозефом Йоахімом і Робертом Шуманом.

 Р. Шуман був зачарований талантом молодого композитора і на сторінках «Нової музичної газети» висловив своє захоплення.

Після смерті Шумана у 1856 році Брамс ділив свій час між Гамбургом, де він  диригував жіночим хором, і Детмольдом, де з 1857 по 1859 рік працював придворним вчителем музики і диригентом.

У 1862 році  переїхав до Відня, де успішно виступав як піаніст, пізніше і як хоровий диригент у Співочій капелі й Товаристві друзів музики.

У середині 1870-х років Брамс цілком присвятив себе творчій діяльності, виступав з виконанням своєї музики як диригент і піаніст, багато подорожував.

У 1890 році Йоганнес Брамс вирішив припинити свою композиторську кар’єру, однак дотриматись цього рішення не зміг. У наступні роки він створив цілий ряд визнаних шедеврів.

Помер Йоганнес Брамс 3 квітня 1897 року у Відні.

Розповідь про німецького композитора, піаніста і диригента Йоганнеса Брамса підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо бажаєте більше дізнатися про композитора, то завітайте в бібліотеку  філії №3 або перегляньте інтернет.