Любі діти!

Шановні дорослі!

Погодьтеся, що отримати вітальну листівку зроблену власноруч набагато приємніше і креативніше.

Працівники бібліотеки №3, гортаючи старі журнали «Куля», віднайшли для ваших умілих рук цікаві ідеї листівки для настрою. І самі ж їх відтворили. Без цих маленьких сюрпризів жодне свято не обходиться. А досягти цього можна за допомогою веселих аплікацій. Що потрібно: кольоровий картон, лекала, олівець, ножиці, клей. І головне, звичайно, уява. 

Для наших комашок навіть опису не потрібно. 

Дивіться і фантазуйте!

Віталій та Дмитро Капранови видали торік книгу «Майдан. Таємні файли». Письменники провели власне журналістське розслідування, аби розібратися у тому, що насправді сталося тоді й досі залишається таємницею. У ній понад 300 сторінок і 119 глав – «файлів» із ексклюзивними розповідями втаємничених і причетних до того осіб про окремі маловідомі факти та коментарі авторів.

Брати Капранови закликають кожного, хто хоч день був на Майдані, і не лише київському, долучитися до унікального колективного літопису під хештегом #мійМайдан, записавши свої власні спогади про Революцію Гідності. З 22 листопада 2017 року на своїй Фейсбук-сторінці брати публікують свідчення учасників подій тих днів, а найцікавіші планують включити до другого видання своєї книжки «Майдан. Таємні файли». Тож зазначивши хештег у своїх спогадах, ви дасте змогу прочитати й ваші власні: ми маємо право на правдиву історію. Щоб онукам не казали, що незалежність їм упала з неба.

26 лютого для користувачів різних вікових категорій працівники бібліотеки-філії№3 підготували прес-інформ «Червоні та чорні хрестики в долі Василя Стуса» (в рамках програми «Нове й передове з газет та журналів»).

У читальній залі книгозбірні розгорнута викладка-вшанування «Ми канемо у вічність молодими…». На ній представлені матеріали з газет та часописів про видатного поета, публіциста, правозахисника, Героя України Василя Стуса, якому на Святвечір 2018-го виповнилося б 80 років.

26 лютого – 85 років від дня народження  Любомира Гузара (1933-2017), українського релігійного діяча,

патріарха-предстоятеля

Греко-Католицької Церкви (2001-2011)

10 цитат Блаженнішого, які варто тримати в серці кожному:

1. Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним - це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.

2. Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.

3. Єдність – це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть – нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене.

4. Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити. 

5. Європа відіграє значну роль в історії людства лише в останні дві тисячі років, а це зовсім небагато. Вона переживала становлення, злет, а зараз на неї, можливо, насувається занепад.

6. Релігія – це не знання про Бога. Релігія – це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч – це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим. 

7. Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо.

8. Культурною ми називаємо особу, яка вміє з повагою ставитися до інших людей. Культура такої людини полягає не в її вмінні творити гарні речі, а в якості її стосунків з іншими людьми

9. Еліта – це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед. Треба дивитися далі, значно далі вперед, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне – людську гідність.

10. Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб. 

25 лютого виповнюється 100 років відколи тризуб став державним гербом Української Народної Республіки. З нагоди цієї знаменної дати 23 лютого працівники книгозбірні №3 для учнів молодшої ланки ГПД БНВО «ЗОШ№15-ДЮСОК» провели патріотичний урок «Державні символи Вкраїни».

Сьогодні, як ніколи, дуже важливим аспектом виховання маленького громадянина є формування у школярів почуття патріотизму, поваги й гордості до України, її символіки. Державні символи – невидимі, але міцні нитки, які поєднують минуле, сучасне й майбутнє, оберіг, який охороняє нашу Вітчизну.

Користувачі-діти із задоволенням переглянули викладку літератури та періодики, 

прослухали легенди про прадавню символіку України, показували на карті міста, в яких бували, а бібліотекарі розповідали про їхню геральдику. Ще була мудра крутиголовка «Чому слово «тризуб» містить число три».

Усі присутні на заході довідалися багато цікавої та корисної інформації про історію герба, прапора, гімну, про порядок використання цих державних символів, про людей, з іменами яких пов’язане їхнє створення.

Як часто ми чуємо слово «культура». Культура світова, національна, матеріальна, духовна, культура праці і відпочинку, поведінки і взаємин, культура слова та мови. Цей вагомий термін увібрав у себе всі духовні і матеріальні надбання, що створені людиною. Про це свідчать численні пам’ятки.

2018 рік – Рік охорони культурної спадщини в Україні. 22 лютого працівники книгозбірні №3 для середньої учнівської ланки БНВО «ЗОШ№15-ДЮСОК» підготували і провели інформаційну годину «Вкарбована у вічність історія».

Школярам була представлена стендова презентація. Це чудовий колаж світлин і корисної інформації про неприступні, загадкові, казкові, красиві, величні, нескорені, неповторні замки та фортеці різних куточків України. 

Їх налічується близько п’яти тисяч. Частина з них гарно збереглася і донині. А є такі, доля до яких не була милостивою: невблаганний час, війни та люди перетворили їх на руїни. І все ж важливо те, що вони зберегли пам’ять про минулі славні роки, про лицарів та героїв, про те що було колись.

Учні із задоволенням здійснили мандрівку у минуле і свого рідного міста. 

А ще бібліотекарі ознайомили присутніх з новинкою видавництва  #книголав "Книга-мандрівка. Україна" – видання, в якому зібрали 1200 непересічних фактів про Україну та українців. 

Адже державна політика незалежної України спрямована на поєднання в один часопростір культури минулого і сучасного, бо ми приходимо в життя для того, щоб залишити у спадок про себе пам’ять.

Казав Господь:

–Звертайтеся

до мене

словами

мови рідної,

тоді

почую вас…

П .Розвозчик

21 лютого з нагоди  Міжнародного дня рідної мови бібліотекарі завітали до БНВО «ЗОШ №15-ДЮСОК», де пройшов мовознавчий інтерактив «Мовою рідною світ пізнається». Вони розповіли школярам про день, що змінив історію. 
Підтримати культурне різноманіття і захистити унікальний скарб кожного народу, оголосивши  21 лютого— Міжнародним днем рідної мови, вирішили на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила у жовтні-листопаді 1999 року в Парижі. А передумова свята, пов’язана з подіями в Пакистані 1952 року, коли уряд  проголосив урду єдиною державною мовою, а рідною для населення була- бенгальська. Чотири роки протистоянь вибороли право називати  бенгальську- державною.

Після ухвали ЮНЕСКО, для всього світу цей день став символом прав національних меншин на рідну мову.

Учні 7-Б класу ( класний керівник Оксана Щербина)

 та 5-В класу(класний керівник Леся Поліщук)

 виявили  гарні знання з рідної мови. Вони відповіли на питання вікторини «Невимовне багатство» та успішно справилися з завданням з фразеології «А чи знаєте ви ці скарби».

 Цікаво було  школярам 2-А класу (класний керівник Тетяна Кавун),

 2-В класу(класний керівник Тетяна Осипенко),

2-Б класу (класний керівник Людмила Бараненко),

 3-Б класу (класний керівник Ніна  Кайзерова),

 4-А класу (класний керівник  Жанна Гріневич).

Всезнайки прийняли участь у грі «Хто їв мелай?», де  знайшли найбільше слів (іменників у називному відмінку переставленням  літер ) у слові «мелай». Вивчили скоромовки. Знайшли у віршах букву, яка зустрічається найбільше.

Відгадали загадки. Прослухали гагаузьку народну казку "Чому у віслюка довгі вуха".

Діти зворушливо розповіли про мови, які вони вивчають. Це: англійська,  французька, білоруська, полська,  німецька, італійська, іспанська і навіть арабська.

Вчити і знати мови-корисно і добре. Та перш за все, треба знати рідну, любити й берегти її. Адже рідна мова, як і рідна земля, найкраща.

Минуло чотири роки з найтрагічніших подій у новітній історії України, які сталися 18-20 лютого 2014 року. Вони засвідчили, що українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи.

Загалом у протистоянні з антинародним режимом загинуло понад сто осіб. Образно ми називаємо їх Героями Небесної Сотні.

Жертовність і самовідданість лицарів Майдану пробудили наш патріотичний дух та показали всім, що є цінності дорожчі навіть за власне життя. Імена героїв назавжди в когорті славних українських звитяжців. Подвиг Небесної Сотні – це національна гордість.

20 лютого працівники книгозбірні №3 для юнацької аудиторії БНВО «ЗОШ№15-ДЮСОК» підготували інформаційну годину «Ангели не вмирають. Просто йдуть із Майдану в небо».

У читальній залі бібліотеки №3 оформлена стіна пам’яті Героїв Небесної Сотні «Вклонімося борцям за гідність і свободу». На ній представлена фотохроніка подій Майдану з часопису «Країна».

Старшокласники переглянули відеопрезентацію «Зробити пам’ять живою». Бібліотекарі провели коментований огляд літератури і періодики «Є час, коли на Майдані має бути тільки Небесна Сотня».

Усі ці Герої були простими людьми. У вирішальний час вони назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для нас настала нова весна.

У номінації "Література" Шевченківську премію цьогоріч отримає поетеса 86-річна Емма Андієвська. Відзначили її збірки віршів "Міста-валети", "Бездзиґарний час", "Шухлядні краєвиди", "Маратонський біг" і "Щодення: перископи".

Андієвська майже все життя прожила за кордоном, але її творчість є абсолютно українською. Вона народилася в Донецьку в російськомовній родині. Українську вперше почула 6-річною, після переїзду сім'ї до Вишгорода на Київщині. Відтоді вважала її рідною.

  

Батько Емми був хіміком. На початку війни його розстріляли працівники НКВС. 1943-го сім'я Андієвської разом із відступаючими з Києва нацистами емігрувала до Німеччини. Першу збірку поетеса видала 1951-го в Мюнхені. Вона потрапила в руки професора й літературознавця Володимира Державіна (1947–1951 років викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені). Прочитавши вірші, сказав: "Тепер можу помирати спокійно, коли в України є така поетеса".

  

Емма Андієвська малює картини, пише казки й романи. Але найбільш промовистими є її вірші. Її поезія має відточений стиль. Створює образи, які можна тлумачити по-різному. Через це недосвідченим читачам вірші Андієвської сприймати важко.

Конкурентами на отримання премії були поети Сергій Татчин, Віктор Терен, прозаїк Володимир Рафєєнко. Всі вони — автори хороших текстів, але не дотягують до вагової категорії Емми Андієвської.

Окремі дні та тижні Великого посту мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть пересторогами…

Перший тиждень називається Збірним, за другим і третім назви не закріпилися, четвертий – Середопісним, п’ятий – Похвальним, шостий – Вербним (Квітним), сьомий – Білим.

Починається Великий піст Жилавим понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав ще одну назву – Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва – Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.

У першу суботу посту святили у церкві хліб, мед тощо. Існує звичай замовляти у цей день панахиду за упокій померлих родичів – “давати мисочку”. На молитву не можна спізнюватися!

Збірна неділя – перша неділя Великого посту. Дівчата виконували цього дня магічні дії: варили кашу з маком і закопували її у землю, щоб “відвернути нещастя”.

Четвертий тиждень – Середохресний, коли “піст ламається навпіл”. Середохресною є й середа, а завершує його Хрестопоклінна неділя. У Середохрестя господині сіяли капусту, помідори й мак (щоправда, тепер він під забороною). Вважалося, якщо розсаду засіяти у Середопістя, то вона не буде боятися морозу.

Похвальний – п’ятий тиждень Великого посту. У суботу на цьому тижні, як вважали наші предки, працювати не можна, бо це свято Похвали Пресвятій Богородиці. Дозволялося тільки сіяти розсаду.

Шоста субота – Вербна, або Лазарева, на честь воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Можемо її вважати святом дітей. Адже малеча йде заготовляти вербові галузки. Кому дістанеться найбільша – той буде щасливим!

У неділю на Вербному тижні святять вербу. Коли закінчилась церковна служба і священик окропив водою вербове гілля, люди поспішають додому, щоб виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Тому її галузки ставили за іконами, садили у полі, вперше у сезоні виганяли свяченою вербою корів на пасовисько, бо тоді “відьма не буде їх доїти”. Та, насамперед, ще під церквою “шмагали” один одного вербою:

– Не я б’ю, верба б’є;

За тиждень – Великдень!

Спаси, Боже, сохрани,

Щоб здоровими були! –

звучали нагадування і щирі, теплі побажання.

У дні Білого тижня (останній тиждень Великого посту) годилося все прибрати у домі, на подвір’ї, побілити хату. Впоратися з цим слід до Чистого четверга. А у Чистий четвер стригли дітей, прали білизну, одягалися у все чисте і поспішали до храму на відправу Страстей Христових.

П’ятниця присвячувалася виносу плащаниці у церкві. Якихось важких фізичних робіт, зазвичай, не виконували.

У Великодню суботу пекли паски, готували крашанки, розписували останні писанки, і всі з нетерпінням чекали неділі – Великодня.