Огірок – найвідоміший овоч з-поміж інших. Свіжі, хрусткі, соковиті огірочки завжди асоціюються з літом, сонцем, смачними овочевими салатами і, напевно, більше ні з чим. Однак цей усім знайомий овоч має безліч корисних властивостей, які при вмілому застосуванні можуть чинити цілющу дію на організм людини.

В огірку містяться цінні для здоров’я людини, і, що дуже важливо, легкозасвоювані сполуки: вода (її в цьому зеленому овочі близько 95%), але не звичайна, а збагачена мінералами, а також клітковина, йод, калій, фолієва кислота, залізо, кальцій, фосфор, магній, цинк. До того ж цей овоч містить вітаміни: В1,В2, В3, В5, С та лужні солі, цукор.

Подейкують, що батьківщиною огірків є Індія. Однак, це поки недостовірна інформація. В Західній Азії їх вирощують вже три тисячоліття, а в Європу, швидше за все, огірки завезли римляни. Огірки належать до родини гарбузових разом з кавуном, динею та гарбузами. І хоч ми звикли називати огірок овочем, та насправді це – фрукт.

Завдяки високій поживній цінності, огірок можна назвати «супер-овочем», вживання якого загалом є дуже корисним для нашого організму. Ось деякі з переваг частого споживання огірків:

Для шкіри: огіркова шкірка багата на кофеїнову та аскорбінову кислоти, саме тому її застосовують під час багатьох естетичних процедур. Вона освіжає шкіру обличчя, зменшує подразнення та запалення. Огірок можна безпосередньо прикладати до шкіри і через це ми сприймаємо його як класичний засіб для оздоровлення шкіри довкола очей у спа-салонах. Ефективними вони є і в боротьбі з такими хворобами як екзема та псоріаз. Розтерши огірок та додавши трохи води та сік половини лимона можна приготувати напій, який чудово очистить організм.

Для внутрішніх тканин тіла: кремнезем – ще одна корисна сполука для організму. Цей мінерал сприяє зміцненню сполучних тканин тіла, себто, м’язів, зв’язок, сухожиль, хрящів та навіть кісток. Огірок допомагає підтримувати здоровий баланс шкіри, тому він неодмінно входить до складу кремів для лікування акне та багатьох інших захворювань шкіри.

Для серцево-судинної системи: калій, магній та клітковина, які містяться в огірках, допомагають понизити кров’яний тиск.

Для травлення: якщо у вас трапляються розлади травлення, як-от висока кислотність чи здуття, то не вагаючись поїдайте огірки, оскільки клітковина, вода, калій та магній, на які багато огіркова шкірка, здатні покращити роботу шлунка.

Складаючись із води, огірки є відмінним сечогінним засобом, і тому їх рекомендовано вживати для того аби вивести зайву рідину та жир з організму.

Огірки регулюють рівень сечової кислоти, що корисно для людей, котрі страждають на гіпертонію та застій рідини (відображається на щиколотках).

Високий вміст клітковини вимагає доброго пережовування огірків з метою уникнення розладів травлення.

Відновлення, завдяки споживанню огірка, слизової оболонки кишечника, одночасно захищає й шлунок.

Низька енергетична цінність допомагає зберегти активність та вивести зайвий жир.

Виведення токсинів.

Підвищення здатність захисних сил організму завдяки вмісту вітамінів групи В (особливо В3, В5, В9), вуглеводів, жирів та білків.

Захист від застуди (заслуга вітаміну С)та пришвидшує загоєння ран.

Уповільнення старіння клітин шкіри завдяки вітамінам А, С та Е.

Потужний захист від токсинів, які потрапляють в організм як з їжею, так і з навколишнього середовища.

Протипоказання щодо вживання огірків

Попри безліч корисних властивостей, ми все ж не радимо їсти огірки в окремих випадках. Наприклад, компонент кукурбітацин, що міститься в огірку, спричиняє розлад шлунку та скупчення газів. Саме тому людям, що схильні до подібних розладів, варто утриматись від поїдання великої кількості цього фрукта. Алергія на декотрі елементи створює ризик набряку горлянки, язика чи ротової порожнини.

Надмірне споживання огірка може призвести до зневоднення через сечогінні властивості цієї рослини. Однак, це радше виняткові випадки. Для цього доведеться з’їсти кілька кілограмів огірків протягом дня.

 

Роберт Льюїс Стівенсон – один з найвідоміших англійських письменників, а «Острів скарбів» – його найкращий пригодницький роман, яким уже понад століття зачитуються діти всього світу. Роберт Льюїс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі, що в центрі Шотландії, у родині інженерів, кілька поколінь котрої були будівничими маяків.

Поїздки Шотландією під час літніх канікул залишили глибокий слід у душі хлопчика: історії про корабельні аварії, розповіді про бурунів, гірські вершини живили уяву майбутнього письменника. Стівенсон пристрасно покохав рідний край, його природу й історію. Пізніше він напише про Шотландію оповідання й нариси, вірші й романи, оброблятиме народні повір'я. У сімнадцять років Льюїс вступив на юридичний факультет Единбурзького університету, а в 1875 році закінчив його. Він багато подорожував, і  під час подорожі на південь Франції пише дорожні записки, з яких починається список його публікацій. У 1866 році вийшла перша книжка Стівенсона – «Пентландське повстання». Світова слава прийшла до Стівенсона після виходу роману «Острів скарбів» (1883).

  Бібліотекар Юлія Сидоренко порадила дітям не гаяти часу і прочитати роман Роберта Стівенсона «Острів скарбів», який вивчають за шкільною програмою та інші твори письменника.

Історію про пригоди шукачів скарбів Стівенсон  складав для свого пасинка, а 1883  року видав її окремою книжкою «Острів скарбів».  Автор поринає в минуле, змальовує романтичні пригоди й мандри своїх героїв, які споряджають кораблі й пливуть у пошуках скарбів на безлюдні острови, наражаються  на небезпеку, живуть яскравим і незвичайним життям.  Серед  діючих осіб, якими письменник заселив свої твори, зустрічаються бандити,  розбійники, пірати. Всі вони – люди,  і всі вони різні,  і кожен має своєрідну, незазабутню зовнішність, як, скажімо, капітан Флінт чи Джон Сільвер.

«Острів скарбів» виходив у Англії величезними тиражами і ще більшими тиражами у перекладах майже на всі мови світу.

З 1884 до 1887 року вийшли друком книги «Чорна стріла», «Принц Отто», «Динамітник», «Дитячий квітник віршів», «Викрадений», «Спогади й портрети», «Маркхейм»,  «Олалла».

Стівенсон отримував замовлення на нові книги, з ним щедро розраховувалися видавці, поряд була кохана, пасинок Ллойд, добра матуся, грошей вистачало на прожиття й подорожі. Письменник відчув таке полегшення і в матеріальному, і в моральному плані настільки, що сім’я в повному складі відпливла на яхті на Тихоокеанські острови. Результатом подорожей стали численні нотатки письменника, кілька книг і бажання назавжди оселитися на одному з островів Самоа, оскільки клімат Південних морів благотворно впливав на здоров’я Стівенсона.  Він наказав купити п’ятнадцять акрів землі на острові Уполу, розчистити ділянку від дерев і кущів і збудувати там житло. Луїс і Фенні ніколи не могли дати лад грошам, а тому будівництво й облаштування коштували їм надто дорого. Стівенсонові подобалося працювати на землі, та він не полишав писати книги: нові враження підказали йому безліч нових тем. Він зізнавався, що  завжди писав заради заробітку і навіть дещо хизувався цим, але тільки  переїзд до Океанії дав йому змогу писати й для душі, а тому твори останнього періоду якісно вирізняються з-поміж усіх.

Любов до моря, яка наповнювала серця предків Стівенсона і виливалася у будівництво маяків, до кінця днів жила і в душі письменника.

 

Театр – чарівна наука, добро і мудрість, дійство і життя. Дух, що панує там, надихає і підносить людину, дарує естетичну насолоду і пробуджує найкращі людські почуття.

29 липня фахівці книгозбірні до 90-річчя від дня народження Володимира Рєпіна провели мистецький етюд «Шлях до сцени». Учасниками заходу стали поважні пані клубу «Пролісок» (Академії пенсіонерів фонду К.Єфименка).

У читальній залі представлена виставка однієї книги В.Рєпіна «Шлях до сцени». При проведенні мистецького етюду гарним помічником для бібліотекарів став бібліографічний покажчик «Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського – культурний осередок Білої Церкви», створений працівниками відділу методичної та бібліографічної роботи КЗ БМР Білоцерківська централізована бібліотечна система ім.Петра Красножона.

Читачі мали змогу ознайомитися з автобіографією митця, гортаючи сторінки його книги, переглянули світлини, прослухали спомини колег по сцені.

Присутні на заході охоче гортали теку «Біла Церква театральна», де зібрані газетні та журнальні матеріали про відданого білоцерківця, улюбленого і знаного актора Володимира Рєпіна.

 

Прийняття християнства київським князем Володимиром стало ключовою подією в історії Русі, заклало основи державності і на століття визначило долю народів, що вийшли з київської хресної купелі.

Першосвятителем Київської Русі є князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і святим. У 988 році він успішно запровадив християнство, як державну релігію. Але до цієї важливої події в нашій історії лежав довгий і тернистий шлях. Князь Володимир сам прийняв нову віру, потім хрестив Київ і оголосив християнство державною релігією Київської Русі.

У зв’язку з цим 28 липня в Україні – державне свято – День хрещення Київської Русі.

Саме в цей день у бібліотеці-філії №3 для широкого загалу користувачів відбувся бібліонавігатор «Християнство – духовна опора нації». Працівники бібліотеки в читальній залі представили книжкову ілюстративну виставку, з якої читачі дізналися про історію свята. На виставці понад двадцять друкованих видань, що розповідають про подію, яка відбулася у 988 році. Присутні залюбки підходили до неї, знайомилися з цікавими книгами.

Учасники заходу переглянули відеоролик на тему вірувань давніх слов’ян, про часи князівства Володимира та хрещення Русі, віртуально побували у найвідоміших храмах України, зокрема Володимирівському соборі Києво-Печерської лаври , Софії Київській, Десятинній церкві.

Ми маємо знати, вивчати минуле українського народу.У святому письмі сказано: «Пам’ятайте про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь».

Саме про нашу славну історію духовні національні святині йшла мова на заході, присвяченому 1033-річниці хрещення Київської Русі.

 

 

 

 

Світове українство як феномен і промотор багатьох цивілізованих проектів викликає дедалі більше зацікавлення в різних країнах. Нині скрізь уже знають, що такі творці космічного прогресу, як Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Валентин Глушко, Володимир Челомей – українського походження. Таке ж коріння – у видатного механіка ХХ століття Степана Тимошенка, не менш відомого авіаконструктора Ігора Сікорського.  А скільки майстрів пера, пензля й сцени тепер постали перед світом як українці – Микола Гоголь, Антон Чехов, Ілля Репін, Іван Козловський , Марія Заньковецька…

Якраз з метою глибшого вивчення нашої діаспори в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка вже кільки років діє освітня програма «Світове українство в цивілізаційному просторі», студенти якої, поряд з оволодіванням повним комплексом знань класичного історика, особливу увагу приділяють дисциплінам про зародження й розвиток еміграційних процесів з України в різні країни, роль наших земляків у розвитку тих чи інших держав, де вони досягають не тільки успіхів у сучасних пріоритетних наукових розробках, а й добиваються і високих посад у владі.

Студенти вже з першого курсу беруть регулярну участь у різних міжнародних конференціях, презентаціях нових видань про діаспору. До 100-річчя від дня народження видатного українського мецената Петра Яцика, студенти розповідали про свою участь у конкурсі української мови, який носить ім’я цього патріота.

Особливістю вказаної освітньої програми є те, що поряд з опануванням історії діаспори студенти глибоко вивчають іноземні мови, що важливо для роботи в дипломатичних представництвах України за кордоном.  

 

26 липня – 90 років із дня народження Івана Дзюби (1931), літературознавця, літературного критика, публіциста, правозахисника, дисидента, громадського та державного діяча, вченого, академіка НАН України, політв’язня радянського режиму, Героя України.

Усе своє життя Іван Дзюба досліджує сучасний стан і розвиток української мови, літературний процес в Україні. Значне місце в його літературних розвідках посідає творчість Тараса Шевченка, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Олександра Довженка та ін.

За радянської влади Іван Дзюба – людина з розвинутою національною свідомістю – був дисидентом, зазнавав утисків, переслідування, арештів.

Багато років потому за вагомий особистий внесок у розбудову демократичної, соціальної і правової України, відродження національної духовності українського суспільства Іван Дзюба був удостоєний звання Героя України (2001), Ордена Свободи (2009), Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва (1996).

З нагоди ювілею в читальній залі бібліотеки розгорнуто книжкову викладку «Іван Дзюба. 90 років від дня народження», де презентовані окремі твори і збірки статей письменника.

Давайте, діти, уявно помандруємо у країни Сходу: Японію і Китай. Що ви знаєте про ці країни?  А чи знаєте ви про те, що парсольку винайшли майже 3000 років назад саме там. Існує легенда, що  китайський тесля зробив першу парасольку для своєї дружини, щоб у неї завжди був дах над головою.  Цим винаходом переважно користувались багаті, знатні люди і використовували парасольку для захисту від сонця, в Європі, взагалі, як модний аксесуар. А 300 років назад у Парижі винайшли спосіб складати парасольку. І лише у 1750 році її почали  застосовувати як захист від дощу.

І дорослим і малечі дуже подобається, коли   починають розцвітати  троянди.

В нашій країні троянди висаджують на клумбах, в садибах. Троянду недаремно вважають королевою квітів. Її пелюстки пишні і водночас ніжні. Особливо приємно споглядати, коли в цих ніжних пелюстках ховається  краплина роси. А який неповторний аромат має троянда! Він привертає увагу яскравих метеликів, смугастих бджілок. Троянда дарує навколишньому світу свою красу. Красуня-троянда росте на довгій та стрункій стеблині. Існує безліч її кольорів: яскраво-червоні, темно-бордові, рожеві, кремові, жовті. Хоча білі теж прекрасні…

Бібліотекар Юлія Сидоренко підготувала і провела для дітей майстер-класи : «Різнобарвна парасолька» та «Королева квітів – троянда».

Для того щоб зробити маленьке диво, часом не потрібно  багато зусиль та дорогих матеріалів. Часто досить кольорового паперу, простого олівця, ножиць, клею.

Паперові парасольки у дітей вийшли дуже барвистими, яскравими.

Додадуть фарб і освіжать інтер’єри   будинків  красиві троянди з паперу.