Вже стелить шляхом золота Покрова

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. „Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. 

Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, „Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”. 

А на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль. 

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.