Любіть Україну, як сонце любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

В.Сосюра

Прапор – це офіційна емблема держави, символ її суверенітету. Верховна Рада України 28 січня 1992 року затвердила  Державний Прапор України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. А  День Державного Прапора України ми відзначаємо за Указом Президента України 23 серпня, починаючи з 2004 року.

Сьогодні нашу бібліотеку заполонили читачі різного віку.

 Бібліотекарі на історичному вікні «По долині – жито, по –горі блакить» цікаво розповіли присутнім історію прапора, який виник ще в античні часи. А вже після введення християнства їх освячували образом животворного хреста. 

Слов’яни дуже шанували свої знамена.

Стяги піднімали перед боєм, ставили на підвищення, щоб було видно кожному воїну. Збити стяг ворога означало перемогти у битві.







Блакитні полотнища із золотими чи жовтими хрестами або іншими знаками поширились у 17-18 століттях.

Це поєднання кольорів було відтворене у Державному Прапорі України після проголошення незалежності у 1991 році.

Діти читали поезію про прапор і про Україну. 

Склали слово «Україна» з акровірша Петра Розвозчика

 «У кого з нас її нема?». 

Переглянули відео з піснями Анни Мороз «Любіть Україну».

З великим захопленням всі присутні вітали зразковий хореографічний колектив «Колорит», що виступив з сучасним танком «України донечки».

Закінчився захід флешмобом «Моя Україна»,

 який пройшов під гаслом:

«Стигла нива, небо синє –

Ніде ні хмарини.

То картина особлива  –

Прапор України».

Щорічно в третю суботу серпня в світі відзначається Міжнародний день безпритульних тварин. Вперше його відзначили в 1992 році. День встановлений за пропозицією Міжнародного товариства прав тварин (ISAR) США.

Метою започаткування цього дня є привернення уваги до проблем безпритульних тварин переважно собак та котів, які часто опиняються на вулиці через жорстокість та безвідповідальність людей.

Про бездомних тварин

Ви кажете, що ми скажені,
Що ми жорстокі і брудні.
І йдете мимо – руки у кишені.
Вам не відомо як минають наші дні.

А ми звертаємо до Вас благальні очі,
І лише тихо, тихо скавучим.
Коли ж приходить сила ночі,
Ховаємось у темряві й мовчим.

Ми Ваші, Ви ж нас приручили,
А потім викинули в цей жорстокий час.
Відмовились, і навіть не навчили
Як вижити… Вам геть плювать на нас.

А ми ж живі і наше серце б’ється…
Ми також відчуваєм біль і страх.
А Вам розумним всеодно здається,
Що ми лиш непотрібний придорожній прах.

І Ваші діти дивляться на нас і розуміють
Наскільки світ цей непотрібний і брудний.
Та пожаліти все ж нас не зуміють,
Бо деградує рід людський.

Багато в Вас ніколи ми не просим.
Лише кусочок хліба й чуть тепла.
Та Вам чомусь лиш ненависть приносим…
Проте ми не тримаєм на Вас зла.

Ми Богу молимось за Вас й благаєм,
Щоб Він пробачив, так як пробачаєм ми.
Ми віримо у Вас, а також знаєм,
Що в світі є ще капля доброти…

                                                   Ірина Ткачук

День пасічника збігається зі святом Преображення Господнього. З особливим нетерпінням чекають цього свята пасічники. Адже для них це особливе свято. Згідно з Біблією, у цей день три апостоли – учні Ісуса Христа, яких він узяв на гору Фавор, побачили свого вчителя під час молитви із ясним, як сонце, лицем і у білому, як сніг, одязі. Звідси і пішла назва свята – Преображення. Апостолам у цей час почувся голос із небес: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайте!».

За два-три дні до свята пасічники «підрізають бджіл» - роблять ревізію бджолосімей. Визначають можливість відбирання меду з вуликів та встановлюють необхідну кількість корму для бджіл на перезимівлю. Крім того, вилучають порожні стільники та об’єднують нечисленні сім’ї.

Увечері напередодні Спаса господар і господиня бралися за найвідповідальнішу роботу – свічникарство. Перед їх суканням господиня вносила зеленосвятське, купальське чи маковійське зілля, а також квіти з пасіки. Господар, виготовивши свічку, просив благословення на людей, худібку, Божих мух (бджілок).

Напередодні Спаса годилося пригостити медом сусідів, приятелів, вдів, сиріт та немічних людей. Частину меду залишали у церкві. Обрядовими стравами на Спаса були пироги з яблуками і мед у сотах. Зі Спасом збігався останній медозбір. А тому казали: «Спас – останній медок припас».

У церкві в цей день разом з плодами (яблуками, грушами, грибами, обжинковими віночками або жмутом жита та пшениці й іншими дарами садів та полів) обов’язково був віск і стільник із медом. Свячений мед і віск зберігали до наступної весни і кидали у першу весняну ситу для підгодовування бджіл.

На цей час припадає і колективний обряд «Братчина». Родина, яка хотіла бути у добрих стосунках з іншою, приносила бджолиний рій. Господар казав: «Це на братчину». Кожен учасник давав клятву допомагати один одному у скруті, брати під опіку дітей одного із учасників братчини, якщо вони раптом осиротіють. Протягом усього сезону сім’ї почергово доглядали бджіл, а напередодні Спаса збиралися гуртом, щоб порівну розділити мед. Обряд братчини мав насамперед глибоке символічно-обрядове значення. Він засвідчував шляхетність, колективізм, моральні якості в середовищі нашого народу.

На Спаса літо зустрічається з осінню. Тому в народі казали: «Прийшов Спас – пішло літо від нас».

13 серпня 2017 року члену Національної спілки письменників України, заслуженому вчителю України, лауреату міської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, члену Золотого фонду Білої Церкви Петру Іларіоновичу Розвозчику виповнюється 60!

До ювілею видатного земляка в бібліотеці-філії№3 відбувся День інформації «Душі людської доброта», який розпочався відкриттям книжкової виставки «Таланти рідного краю». 

Працівники книгозбірні для своїх користувачів підготували цікаву годину літературного портрета «Вітаємо ювіляра».

Читачі бібліотеки із задоволенням переглянули виставку бібліографічного покажчика «Літературна муза 

Петра Розвозчика».

Упродовж дня відвідувачі бібліотеки мали змогу передивлятися ювілейну прес-мозаїку «Громадянин, поет і педагог», познайомитися з літературними надбаннями письменника, доторкнутися до поетичної творчості.

Ліричний літній поетичний етюд «Літо вкрило зоряним рястом пісні солов’їв» не залишив байдужим жодного з користувачів: ні людей поважного віку, ні юних допитливих книголюбів.

Групова бібліографічна консультація «Вчасно. Цікаво. Корисно» сприятиме навичкам самостійного пошуку необхідної інформації за допомогою краєзнавчого каталогу.

День інформації був насиченим і цікавим.

Тож, шановний Петре Іларіоновичу, нових Вам звершень, нових досягнень, творчого натхнення і довгих плідних років на педагогічній та науковій ниві, у поетичній творчості!

 Літні дні – це пора відпочинку і розваг. Ні дня без книги: її читають вдома, беруть із собою на море та в гори. Корисно і цікаво провести своє дозвілля дітям допомагають працівники нашої книгозбірні.

4 серпня у бібліотеці пройшов літературний серфінг «Літо, сонце, книга, канікули!».

Різноманітність сюжетів, жанрів, форматів: поезія і проза, справжні та вигадані історії. 

Діти познайомилися з книгами, сповненими краси, чарівності, таємниць, захоплюючих мандрівок і нових пригод. 

Школярі намалювали персонажів своїх улюблених творів, 

взяли участь у вікторині «З якої казки»,

 читали «Хвацькі вірші» Григорія Фальковича і знову впевнилися, що читання – це пізнання.

4 серпня християни східного обряду вшановують Святу мироносицю рівноапостольну  Марію Магдалину, котра народилася у сирійському місті Магдали. Марія йшла, плачучи, за Господом на Голгофу, стала свідком розп’яття та поховання Сина Божого.

До сходу сонця в день Воскресіння Марія принесла миро, щоб покрити ним тіло нашого Спасителя. (Але гробниця виявилась порожньою). Вона першою побачила Воскреслого Господа і розмовляла з Ним.

Після Вознесіння Ісуса Христа Марія Магдалина перебувала з Його Пресвятою Матір’ю й апостолами в Єрусалимі, а потім проповідувала Боже Слово у Римі та інших містах. Згодом перебралася до м.Ефеса, де і померла. У V столітті мощі рівноапостольної перенесли до Константинополя.

Саме з Марією Магдалиною пов’язують християнську традицію дарувати крашанки на Великдень. Адже, за апокрифічними переказами, вона піднесла червону крашанку Тиберію і вказала на Пилата, як винуватця хресної смерті Ісуса.

У нашому древньому місті є цікава архітектурна пам’ятка – церква Святої Марії Магдалини, яка є єдиною культовою спорудою, зведеною за межами історичного центру Білої Церкви. Вона була споруджена в 1843 році на кошти Владислава Ксаверійовича Браницького. 

Будівля храму зведена у класичному стилі, однокупольна, в плані хрестоподібна, чотиристовпна. Дзвіниця прибудована прямо до церкви. Вхід оформлений портиком. Архітектор та художники, які розписували церкву невідомі.

З 1934 до 1942 року церква була закрита. В 1942 році, в період гітлерівської окупації, богослужіння було відновлено і відтоді тут постійно діючий православний храм. В 90-х роках ХХ століття поряд із церквою збудовано каплицю, а у 2001 році почали зводити великий жіночий монастир. 

2 серпня церкви східного обряду вшановують одного з найбільших пророків Старого Завіту – Іллю. Він народився у Палестині за дев’ять століть до Різдва Христового. Ще замолоду присвятив себе служінню Богові, оселившись у безлюдній пустелі і ведучи аскетичне життя. За свою відданість Господу і праведність пророк живим потрапив на небо (відправився туди вогняною колісницею).

В українській народній традиції Святий Ілля асоціюється з образом язичницького бога Перуна. Легенда розповідає, що колись чорти перестали коритися Богові. Всевишній розгнівався й наказав Святому Іллі покарати нечисть. І досі він сумлінно виконує Божі настанови – ганяється по небі за бісами, гримить та пускає блискавки на рогатих.

Саме після Іллі розпочинаються так звані «горобині ночі» - з грозами.

Вірили: під час стихії не варто підпускати до себе собак і котів, у яких може вселитися нечиста сила, що переховується від Іллі. У такий період перед образами неодмінно запалюють стрітенську свічку. А коли вже блискавка влучила у дім, то за старих часів навіть не пробували гасити пожежу. Якщо хату підпалив сам Ілля – людина безсила…

Цього свята намагалися не працювати, бо «Ілля у полі копи лічить». Завадити йому – спопелить ті снопи.