Не вірив, не боявся, не просив

Івна Світличний - літературознавець, мовознавець, критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960-1970-тих років.

Шевченківська премія 1994 року (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».

Народився 20 вересня 1929 року у с. Половинкине Старобільського району Луганської області.

Освіта: філологічний факультет Харківського університету (1947-1952 рр.), аспірантура Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР (у О.І.Білецького дисертація з естетики).

Життєпис: Працював відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», завідувачем відділу критики журналу «Дніпро» (1955 р.). З 1957 року – молодший науковий працівник Інституту літератури, а з 1963 року – науковий працівник Інституту філософії АН УРСР. У 1960-х роках Іван Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді.

Уперше Івана Світличного було заарештовано 1 вересня 1965 року за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді. 30 квітня 1966 року Івана Світличного через брак доказів було випущено. „Доброокий“ – так Василь Стус назвав Івана Світличного у вірші, написаному після першого арешту Світличного влітку 1965 року. А в листах до сестри і дружини Світличного додавав: „Все кращого в мені – це Іван. Усе кращого в багатьох інших – від Івана. Він роздарував себе про проскурах. Виняткова роль, виняткова самопожертва – без тіні докору“.

12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. На закритому судовому процесі винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму у селищах Всесвятське й Кучино Пермської області і 5 років заслання у селищі Усть-Кан Горно-Алтайської області). Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору – його називали «табірною совістю». Незважаючи на незадовільний стан здоров’я (хвороба нирок, рецидиви туберкульозу, постійний головний біль, носові кровотечі, інсульт, клінічна смерть, підозра на рак хребта, частковий параліч) термін відбув повністю. Звільнили 23 січня 1983 року, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність не дозволив стан здоров’я.

Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі. 20 вересня країна відзначатиме його 90-річчя.

(Спогади рідних про Івана Олексійовича можна прочитати: Міщенко І. Пам’ять про Світличних виходить із сірої зони / Іванка Міщенко // Уряд. кур’єр. – 2019. – 6 квіт. – С.7.)