Так, діти – це складно, діти різні, діти плачуть і розмальовують вас у сні, вирізають портрети із купюр різного кольору, обмальовують стіни, розбивають коліна і носи, хворіють, але діти – це найкраще, що може трапитися з людиною у її житті, це найцінніший досвід. Власне, про цей досвід і розповідає ця книга-білінгва (українською і англійською). А ще вона – суцільний позитив.

"Дитина – це цілий світ. Який приходить у твоє життя раз і назавжди. Причому розумієш ти неодразу, навіть не в той момент, коли вперше чуєш крик дитини при народженні чи коли вперше тримаєш цей тепленький та вовтузливий кавалок щастя у своїх руках. Ні, ти розумієш, що це назавжди, коли вперше чуєш чарівні слова: "Татку, чому? Татку, що це? Татку, навіщо це?" Саме здатнсть до пізнавання світу робить людину людиною. І лише коли ти народжуєш і виховуєш дітей, ти можеш сповна сказати, що твоя життєва місія виконана. Адже ти привів у це життя цілий новий світ.

Саме про це ця книга. Видання проілюструвала художниця Катя Слонова.

28 років тому здійснилася мрія багатьох поколінь українців – Україна здобула незалежність та право самостійно визначати свою долю.

Напередодні свята –Дня  Незалежності України в бібліотеці-філії №3 на поетично патріотичне коло «Хай в в серці кожної дитини  любов живе  до України!» зібралися читачі-діти.

Заглибившись в екскурс з історії України, юні читачі дізналися про історію появи гасел «Слава Україні!» та «Героям слава».

 Цікавою була і розповідь бібліотекаря про державні символи України та їхнє значення.

 Зацікавила  та навіть шокувала інформація про те, з якого століття прийшли до нас слова «Україна», «рідний край», «батьківщина», «Мала Русь».

Діти порадували бібліотекарів та один одного, читаючи напам’ять вірші про Україну.

Не обійшлося і без невеличкої вікторини» « Моя Україна – вільна країна».

Спеціально для дівчаток було проведено майстер-клас «Патріотична зачіска» з вплітанням у коси блакитних та жовтих стрічок.

 А тим часом хлопчики грали у гру «Розвиваємо легені», під час якої вони навипередки надували синьо-жовті кульки.

Усі бажаючі розфарбували малюнки у національному стилі, а Богуцька Вероніка намалювала плакат «З Днем Незалежності!».

Зі святом – Днем Незалежності України!». Нехай кожного українця супроводжує вітер свободи!

Дорогі друзі й шанувальники!

Колектив бібліотеки-філії№3 щиро вітає вас

зі святом Незалежності України!

Ця визначна дата навіки увійшла в історію

молодої держави золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріпила його вікові демократичні

прагнення до національного відродження,

духовної свободи, економічного зростання,

культурного піднесення.

Від усієї душі зичимо вам, вашим рідним

міцного здоров’я, щастя, добра, достатку, миру,

щедрої долі,подальших успіхів в усіх справах

і починаннях заради процвітання

незалежної України, добробуту її народу!

Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння,

а ваша плідна праця буде надійною запорукою

щасливого майбутнього!

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

                                                       Василь Симоненко

23 серпня. Свято встановлено указом президента Леоніда Кучми "на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України" від 2004 року. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор. 22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом УНР. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом ЗУНР. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 – в Карпатській Україні.

Першим містом, в якому 14 березня 1990 року офіційно підняли національну символіку над міськрадою, став Стрий. При цьому першим офіційним державним органом, над яким майорів український прапор, була сільрада села Жулин на Львівщині. 24 липня 1990 року синьо-жовтий стяг було піднято на флагштоку перед київською мерією.

Але чому саме ці кольори стали національними символами. Можливо, червоно-чорний стяг більш повно розкривав би суть нашого народу? Адже «червоними і чорними нитками» снувалася доля кожного українця. Немає жодної сорочки чи рушника, де б не було цих кольорів. Згідно з популярною інтерпретацією, жовтий колір символізує пшеничні поля, а синій – небо над ними.

Саме з цією інформацією ознайомив дітей історичний щоденник «Синьо-жовте знамено завжди символізувало шлях до волі» та виставка-огляд «23 серпня – День Державного Прапора України». 

Також присутні переглянули відеоролик «Історія українського прапора» та відеокліп «Прапор України» у виконанні О.Пономарьова. Юні українці декламували вірші про державний символ країни.

Українці мають славну історію і традиції. Маємо і свою державу, а кожна держава має свої національні символи, які люди шанують і бережуть – чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

Сміх

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Від кордону до кордону смутку магістраль.

Ще недавно ми сміялись, тішились до сліз,

А сьогодні тисне душу смертний вокаліз.

Де подівся сміх народу, я вам не скажу,

Був то сміх такий великий – рвався за межу.

Є на світі сміх дурненький, кволий, мов теля,

Є й такий страшний, що душить горло, як петля.

А в нас був такий смішище, велетень, силач,

Це ж той сміх, що переходить неодмінно в плач,

А той плач – то не ридання, не німа жальба,

То свободи тихий голос в подиху раба.

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Все, що сяяти повинно, блискотить, як сталь,

Що вбивати йде дощенту наш Донбас і Крим,

А ми в неї миру просим голосом тремким.

Україна не сміється, але чує дзвін,

Це той звук, що піднімає націю з колін,

Це той сміх, що переможе скарги та жалі,

Це той хліб, що виростає з орної землі.

                                      Д.Павличко, 12.08.2019                 

«Міо, мій Міо» – дитяча казкова повість шведської письменниці Астрід Ліндгрен, вперше опублікована в 1954 році.

Боссе – хлопчик, усиновлений прийомними батьками, людьми похилого віку, які його не особливо люблять. Одного разу господиня сусіднього магазину, фру Лундін, яка одна з небагатьох мала приязнь до хлопчика, дарує Боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. Хлопчик не утримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому йдеться про те, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. Яблуко в руці Боссе стає золотим …

Незабаром хлопчик знаходить пляшку з замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить Боссе в країну Бажану. Там він дізнається, що його справжнє ім'я – Міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. Батько дуже чекав на зустріч з синов і проявляє велику любов до хлопчика та турботу. Міо знайомиться з хлопчиком Юм-Юмом, який схожий на його друга з минулого життя. Також батько дарує йому коня на ім'я Міраміс.

Однак незабаром з'ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені Като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл.

Древнє пророкування говорить, що саме Боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з Като і переможе його. Хлопчики і Міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож.

19 серпня відзначається велике свято – Яблучний Спас, Другий Спас або як його ще називають Спас на горі, Середній Спас, Преображення або Преображення Господнє.

Вважається, що з настанням Яблучного Спаса закінчується літо і приходить пора осені. Після цього свята, дійсно, стає прохолодно.

Як і у випадку з Медовим Спасом, до настання якого не можна їсти мед, до Яблучного Спаса небажано їсти яблука. Зате в свято їх можна їсти скільки завгодно.

При цьому нарвати плоди, які потім освятять у церкві, зазвичай просили дітей: "Дитяча рука ще не согрішила, тому Ісусикові вона мила".

Вважається, що в день Другого Спаса потрібно з'їсти освячене яблуко: відкушуючи перший шматочок, загадайте бажання, яке, згідно з повір'ям, обов'язково здійсниться.

Традиційно на свято необхідно святити яблука, а після обов’язково слід віднести кілька штук на могили родичів. У цей день можна святити плоди і фрукти нового врожаю, мед, хлібні колосся. Такі колосся і насіння зберігають до наступної сівби. Також на Яблучний Спас роблять пісні страви, в яких основним інгредієнтом є яблука.

Садок, дідусь і добрий Спас –

З туманів свято поставало

І з рук пахучих частувало

Смачними яблуками нас.

Святились груші, і вода,

І снопик ярої пшениці…

А з літечка на рукавиці

Вже скоса серпень поглядав.

                               В.Близнюк

Народе без пуття, без чести і поваги,

Без правди в письменах, завітах предків диких,

Ти, що постав єси з безумної одваги

Гірких п’яниць та розбишак великих!

Це початкові рядки з Кулішевої поезії «До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів». Українське громадянство довго не могло забути і пробачити йому цих слів. Для українців вони звучали гостріше, дражливіше, ніж Шевченкові: «Славних прадідів великих правнуки погані» або Франкові: «признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів».

Мало хто таким запальним словом звертався до свого народу. А ще менше має право так звертатися. Куліш таке право виборов своєю щоденною працею на ниві української культури. Саме завдяки йому вона зробила великий крок у своєму поступі. Завдяки йому вона стала модерною, а відтак завдяки йому – зрозуміло, не тільки йому, – ми сьогодні є такими, якими є.

Кулішів доробок – колосальний. Він досі належно не осмислений і не введений в новітній канон наших героїв. І навіть як слід невиданий.

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

За приблизними підрахунками, Кулішів доробок мав би становити близько 40 грубих томів. Натомість найповніше видання його поезій було здійснено ще 1908 року.

(Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30096373.html)