Слово поета

НЕВІЛЬНИК

Він все життя її писав,

Ту книгу, стомлену од віку.

Й ночами мучили слова

Засмученого чоловіка.

Вони вдиралися у сон,

Хапали зашморгом за шию…

Він одбивавсь: який резон

Носить ліричний той нашийник?!

І відпускало, й не пекло,

І відпадало, мов лушпиння…

Та якось наче й не жилось,

І снивсь – не сон, а знов – нашийник.

Тепер уже він не душив –

Його комусь подарували…

Чи продали, чи обміняли,

Чий сам на смітнику лишив…

І – шия вільна, й сон міцний,

І – при здоров’ї – все нівроку…

Тепер він не складе ціни,

Щоб повернуть оту мороку!

                                 Галина Калюжна