Як діди-прадіди Великдень святкували

Воскресіння Христове, Великдень цього року святкуватимуть 19 квітня. Треба знати, що в цей день тільки під час сходу сонце грає різними кольорами. За народним повір’ям хто побачить цю дивовижну таїну природи, буде щасливим.

Свято Великодня в Україні символізує загальне відродження та оновлення. Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий день») з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. А як розп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянських, і було пов’язане з язичеськими культами. Ось як її переповідають…

Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

– Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур:

– Се моє!

Хотів схопити плуга – аж він полум’ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

– Се моє! – прокричав середульший брат. Але і йому спалахнуло полум’я в лице.

– Ні, братове, се моє, – всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім – другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою – пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. І став Яр Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був Великдень. Тобто Великий День хлібороба.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік.

У кого була дівчина на виданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!». Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте». Після розговин молодь ішла під церкву, де розпочиналися великодні ігри – Веснянки чи Гагілки.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помісних Церквах святкували Великдень в різні дні.