
В історії
української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття творчість Миколи Вороного
посідає помітне місце. Він був
талановитим поетом і критиком, істориком і діячем українського театру, знавцем
світової драматургії, перекладачем, журналістом і актором. Немає, мабуть
дитини, котра б не знала прекрасного вірша «Сніжинки», якого написав для
маленьких Микола Кіндратович Вороний.
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води;
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмарою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелецею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як дітоньки малі.
І липнемо до матінки -
До рідної землі.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла бідная
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою злючою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай, -
То й долі променистої
зазнає рідний край!
Народився поет 24
листопада 1871 року на Катеринославщині. Через півроку після народження
хлопчика сім’я переїжджає на Слобожанщину, де на околицях Харкова в
напівсільському-напівміському оточенні пройшло його дитинство. Національний дух
у родині підтримував не батько, а дід Павло Денисович, старезний і міцний
дідуган, який доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою.
В характері майбутнього поета водночас поєднувались бунтівлива вдача і твереза
розважливість. Причини очевидні: його прапрадід по батькові був гайдамакою, а прапрадід
по матері П. Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії.
Після закінчення
початкової школи підліток навчався спочатку в Харківському, а потім у
Ростовському реальних училищах. За участь у таємних гуртках був виключений із
училища із забороною навчатися у будь-якому закладі Росії.
Молодий поет їде до
Відня, де протягом певного часу навчається у Віденському університеті,
згодом повертається до Львова, де
продовжує університетську освіту на філософському факультеті. Саме на цей час
припадає його зближення з Іваном Франком.
Працює в журналі «Житіє і слово».
У1911 році, коли
Микола Вороний проживав у Києві, вийшла його перша збірка поезій «Ліричні
поезії». 1920 року знову опинився в еміграції. Але жити на чужині для нього
було нестерпно, і після шестирічної розлуки з батьківщиною він знову
повертається у рідний край. 1929 року
вийшла остання прижиттєва книжка поета.
Творчість Миколи
Вороного довгі роки була заборонена, а ім’я - призабуте.
Лише в другій половині 80-х років його творчий доробок нарешті остаточно повертається українській
літературі, а відтак – і українському
народові.
Після закінчення карантину бібліотекар філії №3 Сидоренко Юлія запрошує відвідати нашу бібліотеку і взяти книги для читання різних письменників, а також твори Миколи Вороного.
0 коммент.: