Ні! Я жива, я буду вічно жити…

У серпні  ми згадуємо  Лесю Українку – на початку цього місяця вона відійшла у вічність. 1 серпня – чергова річниця того дня, коли Леся Українка  відійшла за обрій землі, яку любила щиро і душею.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Можливо, все склалося б інакше, якби не жахлива хвороба… Можливо стала б вона пересічною міщанкою, не вивчали б школярі десятків поколінь творчість однієї з найяскравіших постатей в історії української літератури і культури – Лесі Українки.

Одна з найталановитіших українських письменниць Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року на Волині. На десятий день після народження 1871 року немовля охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській церкві, хрещеними батьками стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова.

  У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою.  У чотири роки добре читала, а в п’ять уже написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років вона попросила, щоб її називали Лесею. Найбільше Леся гралася зі старшим братом Михайлом,  їх навіть називали одним ім’ям – «Мишолосія». Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн, до диких людей. Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами. Незважаючи на те, що  мати була полтавкою, а батько чернігівцем, діти вважали себе волинянами. Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчинка так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

Леся  була дуже обдарованою дитиною. Вона любила співати і танцювати. У п’ять років батьки подарували Лесі фортепіано. Вона швидко вивчилася грати і навіть самостійно складала музичні твори.

 На іменини мамі, батькові і Михайлові дівчинка щороку дарувала свої  чудові вишивки.  Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих.

Вона знала понад десять іноземних мов, проявляла  інтерес до малювання.

Літературну діяльність Леся почала рано.

У дев’ять років написала перший вірш «Надія». Діяльність Лариси Петрівни знаменна тим, що крім України її цікавила й історія інших країн і народів, інші епохи. В  її  творчості постає казковий світ пралісів Волині, античність і стародавній Схід, боротьба перших християн за свою віру, звучать єврейські мотиви.

Юлія Сидоренко, бібліотекар філії №3 вважає, що попит на книжки Лесі Українки зростає.

В січні 1881 року Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять воду на Водохреща. В дівчинки дуже змерзли ноги. Невдовзі Леся тяжко захворіла. Але всупереч недузі, Леся виросла різнобічною та творчою натурою, яка своїм талантом і власним життям заслужила звання народної героїні – Українка.

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В мами спитала дитина.

Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої були зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів.

 Виснажена хворобою  померла Леся Українка  1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.