Відомий прозаїк Михайло Стельмах

 

Відомий прозаїк, поет Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях на Вінничині в незаможній родині. До дев’яти  років разом з батьками жив в  Одесі. В його родині панувала атмосфера шани до праці й повага до людини, любов до природи й краси, яку йому прищепила його мати-білоруска Ганна Іванівна й батько,  колишній кочегар на крейсері «Жемчужний» під час російсько-японської війни. Одного разу ворожий снаряд влучив у котел, але  Панас Стельмах, ризикуючи життям, кинувся в саме пекло і ліквідував пошкодження, врятувавши корабель. За цей героїзм його нагородили Георгіївським хрестом. Це Михайлові пригадали на комсомольських зборах: мовляв, він син офіцера царської армії (такі нагороди давали тільки офіцерам), «класового ворожого елемента», а тому не має права навчатися у Вінницькому педагогічному технікумі. Ледве вдалося батькові уладнати справи. І сина поновили на навчання.

 З особливою ніжністю згадував письменник  діда Дем’яна – колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе;  дядька Миколу – цих добрих, простих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.

Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.

Коли  Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи.

Після закінчення загальноосвітньої школи навчався в  педагогічному технікумі.  У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту.  У1933 р.   Михайло перший у Дяківцях  здобув вищу освіту.

 Стельмах почав друкувати поезії з 1936 року, коли вчителював у школах рідного Поділля,  а згодом на Київщині, де  викладав українську мову й літературу і невтомно записував українські народні  пісні.

Бібліотекар Юлія Сидоренко  рекомендує вам, школярі, прочитати автобіографічні повісті «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір», які розкривають поетичний світ душі  письменника, сповнений народних пісень, казок, легенд.

 У сприйнятті дитини постають у творах події життя села післяреволюційних років. Любов до рідної землі, людини праці, до природи висловлюється у віршах, зібраних у книжках «Добрий ранок», «За ясні зорі», «Провесінь», «Жито сили набирається» та інші.

Письменник створив самобутній і величний художній світ, у якому відчайдушно змагаються правда з кривдою, віра і безнадія. Але завжди у нього перемагає світле начало. Митець  сприймав життя не тільки у соціальному вимірі, а  й у філософському: «Із відра пролилася вода і сказала землі: жить-жить». Все живе прекрасне і вічне!

Михайло Стельмах – один із найяскравіших знавців багатства української мови. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями й романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві ХХ століття.

Їжак і лис

Михайло Стельмах

З їжака сміявся лис.
— В тебе чуб не так поріс,
Це не чуб — якийсь клубок
Чи то голок, чи шпильок.
В перукарню б ти побіг —
Там шпильки б свої постриг
Чи гребінчика б придбав —
Чуб по моді причесав.

Тільки це промовив лис,
А до нього змій підліз.
З жахом лис подавсь назад,
Та повзе на лиса гад.
Лис до пня скоріше — верть,
Та повзе за лисом смерть.
Коли враз клубок шпильок
Підкотився під пеньок,
Покотився до змії
І шпильками вбив її.
Бачить лис: це не клубок,
А завзятий їжачок!
Їжачку вклонився лис,
Лапку з вдячністю потис
Та й од радості аж плаче:
— Не стрижи шпильки, їжаче!