Указом Президента України від 23 серпня 2019 року «Про День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України» 29 серпня Україна проводить День вшанування пам’яті захисників України.

Саме в цей день в ході Іловайської операції загинула найбільша кількість українських воїнів. Ті трагічні події розгорталися на полях, засіяних соняшником. Там попрощалися з життям сотні українських воїнів. Тому символом Дня пам’яті захисників України і став сонях. В читальній залі бібліотеки оформлена тематична виставка-пам’ять «За синє небо, за жовте колосся». До уваги читачів книги та періодичні видання, які висвітлюють Іловайську трагедію та війну на Сході України. Особливу увагу звертали на книгу Анатолія Гая «Вогняні рубежі прапороносців», присвячену 72-й ОМБР ім. Чорних Запорожців. Крім цих видань на виставці представлені інформаційні матеріали про жителів міста, які віддали своє життя за незалежність України. Їх у нас 44…

Всім відвідувачам бібліотеки запропонували доповнити свій одяг квіткою соняха, тим самим продемонструвати свою шану та повагу захисникам, які не повернулися додому.

Схилімо наші голови і вшануймо пам’ять наших героїв, які загинули за мирне небо над нами, за дитячий сміх, за нашу свободу. Пам’ятаймо їх кожного дня, кожної хвилини, кожної миті…

Слава Героям!

 

27 серпня  – 165 років від дня народження Івана Франка.

Невблаганний плин часу щораз  віддаляє нас від тих днів, коли на землі Галичини жив і творив Великий  Каменяр.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах під Дрогобичем (нині село Івана Франка Дрогобицького  району  Львівської області) в доволі заможній селянській родині. Молода мати, батько, чоловік уже в літах, що ледве дочекався дитини, не могли натішитися сином.  Ясьо ( так звала його мати) зростав розумним і допитливим. Хлоп’я цілими днями бігало по полю, по луках, понад гірською річечкою з високими берегами і кам’янистим дном, вкритим зеленими водоростями. Його цікавило все: чому сонце маленьке, коли казали, що воно велике? Чи в небі  вирізана така маленька дірка і через те не видно цілого сонця? Про що шепоче листя на осиці?  Про що розмовляють між собою лісові звірі?  Над  усім задумується хлопчик, не дає  спокою дорослим своїми запитаннями. Ті не завжди й відповісти можуть йому і здебільшого кажуть: виростеш  про все дізнаєшся сам.

Був хлопчик роботящий, залюбки допомагав батькам по господарству – згрібати сіно, звозити хліб з поля, пасти худобу. Був добрим і товариським, мав багато друзів серед ровесників, з якими бігав до річки купатися, ловити руками рибу, ходив до лісу по гриби.

Його батько Яків Іванович мав 24 морги землі, щоправда не лише орної, а також кузню. Людина розумна й доброзичлива, до того ж коваль, він користувався в односельців авторитетом і був відомий в окрузі ще й через те, що на честь скасування 1848 року  панщини в Галичині викував залізного хреста з пам’ятним написом і встановив його в Нагуєвичах.

Батькова кузня – одне з найяскравіших дитячих вражень майбутнього письменника. Сюди щодня сходилися селяни з усієї округи, робітники бориславських нафтових копалень, тут  він слухав їхні розповіді, казки, легенди й перекази, їхні житейські розмови, сповнені болю й турбот, буденних клопотів. Сама ж  кузня видавалася дитині чимось міфічним.

Мати Івана Франка, Марія Миколаївна з роду Кульчицьких, походила із сусіднього з Нагуєвичами села Ясениця-Сільна. Ще  замолоду  вона вивчила  чимало пісень і свою любов до народної творчості прищепила малому Івасеві. Ця любов палала в ньому все життя.

Хлопець виявляв неабияку кмітливість і допитливість, відзначався бурхливою уявою та схильністю до фантазування, особливо любив природу й переймався «містикою» батькової кузні. В шестилітньому віці, 1862 року, він  пішов до школи, але не в рідних Нагуєвичах, а

в  Ясениці-Сільній, де мешкав  у свого дядька по матері Павла Кульчицького.

За два роки, проведені в ясеницькій школі, хлопець навчився читати й писати українською, польською та німецькою мовами, а також вивчив арифметику й церковний спів.

Після двох років навчання в сільській школі батько відвіз Івана за дванадцять кілометрів у  Дрогобич до так званої «нормальної» (неповної середньої) німецької школи при монастирі.

Яків Франко, недовго тішився успіхами сина.  15 травня 1865 року він помер, залишивши молоду дружину і четверо малих дітей.

Незабаром, аби якось давати лад чималому господарству і поставити на ноги малечу, Франкова мати змушена була вийти заміж удруге. Вітчимом майбутнього письменника  став молодий парубок з Ясениці-Сільної – Гринь Гаврилик, який виявився чоловіком вольовим, серйозним і практичним; він робив усе, щоби Франко й далі міг продовжувати навчання.

З осені 1867 року Іван Франко вже учень Дрогобицької гімназії. Протягом усіх восьми років навчання у гімназії Іван був одним з найкращих учнів.

1 червня 1872 року померла Франкова мати.

Йдучи до шостого класу гімназії, Іван Франко, як і його брати Захар та Онуфрій та маленька сестричка Юлія, був круглим сиротою. Проте вітчим Гринь і далі дбав про них, та й мачуха – колишня наймичка ксьондза з Ясениці-Сільної, з якою Г. Гаврилик відтак одружився, – була доброї вдачі, й згодом Франко називав її мамою. Усі зусилля знедоленого юнака були спрямовані на науку.

1875 року Іван Франко блискуче закінчує Дрогобицьку гімназію і вступає на філософський факультет Львівського університету. Він  одразу активно включається в студентське життя, стає співробітником журналу «Друг», в якому друкує свої вірші і перші оповідання.

    Іван Франко любив дітей. Він виховав трьох синів і доньку, читав їм  вірші, співав .

 Для найменших Іван Франко написав вірш, який знає кожна маленька дитина.

КИЦЯ

Плакала киця на кухні,

Аж їй очиці попухли.

«Чого ж ти, киценько, плачеш?

Їсти чи питоньки хочеш?» —

«Ні їсти, ні пити не хочу,

З тяжкої жалості плачу.

Сам кухар сметанку злизав,

На мене, кицюню, сказав.

Хтів мені лапки побити,

Чим же я буду ходити?» —

«Скажи ж нам, киценько мила,

Як ти ся в нього просила?» —

Я му сказала: «Ой, пане,

Хай тобі жаль мене стане!

Не бий ти кицю мізерну,

Я тобі шкоду поверну,

Настане ранок майовий,

Піду я в поле на лови;

Походжу мало чи много,

Зайчика зловлю малого,

Тобі принесу живого.

Горобці, в стрісі укриті,

І перепілонька в житі,

Все те моя буде здобич,

Як мені буби не зробиш.

А як полуднє настане,

Пригріє сонце весняне,

Скриються зайчики й птахи,

Я влізу в воду по пахи,

Я всі броди переброджу,

Вже ся на хитрість спроможу.

Вже ся спроможу на шутку,

Наставлю хвостик, як вудку,

Наловлю рибок я много,

А все для тебе, їй-Богу.

Бібліотекар Юлія Сидоренко запропонувала дітям прочитати твори Івана Франка: збірку казок «Коли ще звірі говорили», поеми «Лис Микита», «Абу-Касимові капці», «Пригоди Дон-Кіхота», оповідання «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон», «У кузні» та інші.

У творах для дітей Іван Франко показав, що він добре пам’ятає та розуміє дитячий світ.

 

Видатному українцю, актору театру та кіно Богдану Ступці, який пішов з життя 9 років тому, 27 серпня виповнилося б 80. 

Сьогодні в Україні та за її межами вшановують талановиту, без перебільшення видатну людину, метра українського кіно, який підкорив серця мільйонів теле- та театральних глядачів. Богдан Ступка заявив світу про український кінематограф та отримав чимало міжнародних нагород.

 Богдана Сильвестровича ще за життя називали «актором №1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном. Понад півстоліття ім’я Б.С. Ступки було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, що зіграв актор у театрі та кіно, увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України.

«Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!» – цю франківську фразу з вірша «Земле, моя всеплодющая мати...» часто любив цитувати Ступка. Справді, ним багато зроблено (понад сотню кінообразів – у кіно і 50 – на сцені!) Мав величезний успіх, славу, світове визнання.

Богдан Сильвестрович завжди викладався на повну, люди йшли в театр спеціально для того, щоб подивитися на гру цього видатного актора. Показово, що виставу “Тев’є-Тевель”, яка була понад 20 років візитівкою театру Франка, у якій Ступка грав головну роль Тев’є, після смерті актора взагалі зняли з репертуару. У такий спосіб театр висловив пошану великому актору.

На вшанування пам’яті видатного українського письменника, науковця та громадського діяча Івана Франка, популяризацію його літературної, публіцистичної й наукової спадщини, а також з нагоди відзначення пам’ятної дати – 165-річчя від дня народження – в читальній залі бібліотеки-філії №3 розгорнута книжкова виставка «Мойсей українського народу».

Експозиція яскраво розкриває талант геніального поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, публіциста, фольклориста, перекладача, видатного вченого і громадського діяча, котрий залишив по собі понад 100 томів художньої, наукової та багато епістолярної спадщини.

Знайомлячись із представленими виданнями, читачі відкриють для себе нові грані його таланту, безцінне значення неперевершеного спадку Великого Каменяра в історії національної й світової культури.

 

 

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради України. Після цього його освятив священник УАПЦ Петро Бойко.

Але чому саме ці кольори стали національними символами? Можливо, червоно-чорний стяг більш повно розкривав би суть нашого народу? Адже «червоними і чорними нитками» снувалася доля кожного українця. Немає жодної сорочки чи рушника, де б не було цих кольорів.

Але так склалося історично, що поєднання синього та жовтого на прапорах бере початок ще у добу Галицько-Волинського князівства. Наступні згадки про синьо-жовтий стяг можна зустріти у ХІХ ст., коли у вжиток входить поєднання двох рівновеликих смуг замість золотого лева на синьому тлі.

У другу річницю Чорнобильської катастрофи у руках Юрка  Волощака на площі Ринок у Львові майорів прапор, якому судилося знову стати державним.  24 липня 1990 року цей державний символ ужу підіймали біля будинку Київради.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому стягу статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН, 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження державним прапором України національного прапора».

На честь свята у патріотичному ай-стопері «Є священний диво-птах в синьо-жовтих кольорах» прийняли участь всі категорії читачів бібліотеки: від маленьких до дорослих.

Дорогі друзі й шанувальники!

Колектив бібліотеки-філії№3 щиро вітає вас

З Днем Прапора України

та з 30-річчям Незалежності!

Ця визначна дата навіки увійшла в історію

молодої держави золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріпила його вікові демократичні

прагнення до національного відродження,

духовної свободи, економічного зростання,

культурного піднесення.

Від усієї душі зичимо вам, вашим рідним

міцного здоров’я, щастя, добра, достатку, миру,

щедрої долі,подальших успіхів в усіх справах

і починаннях заради процвітання

незалежної України, добробуту її народу!

Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння,

а ваша плідна праця буде надійною запорукою

щасливого майбутнього!

Бібліотекар Юлія Сидоренко організувала на дитячому абонементі виставку малюнку, присвяченого до Дня Незалежності  України. На виставці були представлені малюнки слідуючими учнями: Васьківською Олександрою, Верігіною Тетяною, Сидоренко Анною, Поліщук Вікторією, Куценко Тимофієм, Паламарчук Дариною, Поліщук Мілєною.

В кожному малюнку, що намалювали діти до Дня Незалежності є щира любов до України, захоплення рідним краєм, віра в непереможність духу народу.

 

Бібліотекар Юлія Сидоренко розповіла дітям про День Незалежності України.

День Незалежності України – це велике державне та загальнонародне свято, це можливість відкрито вголос говорити і собі, і світові, що ми – українці, що ми можемо гордитися своєю країною, своїм народом.

Українці  стільки літ прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції,  утверджувати звичаї: скільки утисків та поневірянь зазнали, що зустріли свободу в 1991 році з такою радістю і гордістю, з такою вірою в щасливе майбуття. До Цього дня – 24 серпня 1991 року українці йшли багато століть.

Українцям,  після багатьох спроб, вдалося проголосити Декларацію про державний суверенітет. Це сталося 16 липня 1990 року. А вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР проголосила Акт проголошення незалежності України.

Дата проголошення Незалежності України стала  поворотною віхою в історії розвитку Української держави і могутнім стимулом плідної, натхненної праці заради миру й добробуту. За роки  Незалежності нам вдалося подолати труднощі становлення  демократії держави. І навіть у настільки нелегкий період економічного спаду наш народ, завдяки працьовитості та цілеспрямованості, вносить  гідний внесок в розвиток всієї України.

У глибину тисячоліть сягає історія нашого народу. Україна виплекала велетня сили духу –Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Вона виколисала гідних синів та доньок, таких як Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка.

День Незалежності України для нас є святом єднання, переоцінки  наших ідеалів  і орієнтирів розвитку державності і зміцнення стабільності.

У серцях народу України серпнева блакить неба і жовтогарячий зерновий лан зливаються барвами української державності в символ свободи та праці. Творення історії Батьківщини, її сьогодення і майбутнього – обов’язок кожного з нас, усього народу.

Ми – патріоти на нашій чарівній українській землі. У нас загальний дім, де має назавжди поселитись радість, мир і спокій.

Україна – наша рідна колиска! Вона була, є і буде  єдиною нашою ненькою, яку ми любимо. Українці плекають надію на щедру і світлу долю, за яку мужньо боролися наші предки і боряться сучасники.

Зі святом – Днем Незалежності України!

Нехай окрилює нас всіх віра в розбудову і процвітання рідної держави.

30 років тому вітер свободи вирвався на волю. І ніхто і ніколи не зможе зупинити його злету.

Потім діти з радістю малювали різні малюнки про Україну.