Японія дала життя досконалій за формою культурі й розвинула в людях таку властивість зору, коли правду бачать у красі, а красу - в правді                                                Рабіндранат Тагор

Наприкінці XIX - початку ХХ століття японська література починає повноправне входження в загальносвітовий літературний процес. У XX столітті продовжувачами як власне національних так і європейської літературних традицій можуть бути по праву названі письменники Юкіко Місіма, Муракамі Рю, Ясунарі Кавабата, Харукі Муракамі, які не тільки подарували світові чудові художні твори, а й збагатили світову «скарбницю мудрості» самобутніми і яскравими афоризмами.

   Юкіко Місіма один з найяскравіших представників японської літератури - Кімітаке Хіраоку. Його псевдонім Юкіко Місіма перекладається як «зачарований смертю диявол». Недарма він придумав для себе таке доленосне ім'я. Все своє життя він був чудовим актором, поетизував смерть, живучи на межі життя, пробуючи все і одразу: літератор, режисер театру і кіно, актор і навіть диригент симфонічного оркестру. Він літав на бойовому винищувачі і кілька разів облетів навколо земної кулі. Успіхи Місіми у спорті були вражаючими, він дуже ними пишався. Коли в 1963 році статтю про культуризм в енциклопедії ілюстрували його фотографією, він зізнався, що це був «найщасливіший момент у його житті». 25 листопада 1970 року Місіма, неодноразово вражаючи публіку своїми ексцентричними витівками, влаштував останню у своєму житті «виставу». Вранці того страшного дня письменник закінчив роман «Падіння янгола», одягнув форму «Товариства щита», пристебнув до пояса старовинний, самурайський меч і написав записку: «Людське життя не безмежне, я ж хочу жити вічно. Місіма Юкіко». Місіма спробував підняти заколот на базі, він закликав сили самооборони взяти в країні владу і вимагати перегляду мирної конституції. Не отримавши підтримки, Місіма вкоротив собі віку середньовічним способом харакірі. Перед смертю він звернувся до солдатів зі словами: «...Сьогодні японці думають тільки про гроші... Ви маєте повстати, щоб захистити Японію.» Відповідно до самурайських традицій, він розстебнув мундир і заколов себе мечем. Пізніше обряди здійснили ще сім послідовників Місіми. Відомий японознавець Дональд Кін писав: «Найдосконалішим витвором мистецтва Місіми став він сам». За своє недовге життя (Місіма помер, коли йому було 45) митець устиг написати 40 романів, 15 з яких було екранізовано ще до загибелі, 18 п'єс, що з успіхом йшли в японських, американських та європейських театрах. А ще - десятки збірок оповідань і есе. 

 Харукі Муракамі - один з найпопулярніших письменників сучасної Японії. Це митець, який створив для всього світу іншу, нетипову японську літературу. Його герої не схожі на стереотип японця - конформіста і трудоголіка. Вони мрійники, мають свої таємниці і трішки інфантильні. У нього герої їдять не суші, а гамбургери, п'ють пиво Хайникен, замість саке, але в них залишається щось невловиме східне, властиве лише людям азіатської культури: споглядальність і головний принцип айкідо - використовуй силу противника проти нього самого. Муракамі пропонує два шляхи життя, які може обрати сучасна людина, хоча, по суті, вони є двома кінцями однієї палиці. Перший - відхід у підсвідомість, другий - служіння суспільству, амбіційність, кар'єризм. Муракамі почав писати на початку 80-х. Так звана трилогія щурів: "Слухай пісню Вітру", „Пінбол 1973", „Полювання на овець” одразу розділили японських любителів прози на два табори: несприймаючих і захоплених. Роман “Норвезький ліс” був написаний у 1987 р. і скоро набув величезної популярності серед японської молоді. Молодь обирає мрію, а не тяжку роботу. Тому на сьогоднішній день загальний наклад "Норвезького лісу " в Японії досяг 2 млн. примірників, а Муракамі ввійшов до списків найбільш значних японських письменників, обійшовши при цьому Кобо Абе. Взагалі в творах Харукі Муракамі багато західної музики,  його персонажі спілкуються з потойбічними силами, але це не заважає їм бути нормальними членами суспільства. Декілька років проживши в Європі, Муракамі повернувся на батьківщину і одразу написав 2-томник "Андеґраунд" - про газову атаку „Аум Сінрікьо" в токійському метро. Це -

інтерв'ю, спочатку з жертвами, а потім із катами. Нікого з них автор не питав про трагедію, він розмовляв з ними про школу, про кохання і прийшов до геніального в своїй простоті висновку: вони однакові: і поранені і ті, хто здійснював атаку. Так чому ж їх доросле життя склалося по-різному? Ті читачі, хто ознайомився хоч з одним твором цього автора, завжди просять ще нових книг, адже вони несхожі ні на що: з одного боку - нові, а з іншого їх легко читати, в них немає зайвої розумності чи нудності. Зовсім незвичайні речі в зовсім звичайних місцях - ось його гасло. «1Q84» — новий роман Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 року, й увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984». Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року. Для Харукі Муракамі не існує кордонів жанру, його твори, це - психоделіка, фантастика, утопія і це ще багато- багато іншого. Прочитавши його, починаєш заздрити людям, які ще відкривають його творчість для себе

   Муракамі Рю (народився в 1952 році). Однофамілець відомого і улюбленого нашими читачами Харукі Муракамі. Біографія Рю вельми незвичайна. У 15 років він створив рок- групу і організував у школі рок-фестиваль. Рухомий ненавистю до бездушних вчителів, він спорудив барикади в коледжі. Вступив до університету на факультет історії мистецтв, але був виключений і долучився до комуни хіппі. Ще будучи студентом, Рю написав роман "Всі відтінки голубого", який приніс йому популярність, і за який в 1976 році він отримав премію ім. Акутагави. Книга стала бестселером. На відміну від свого однофамільця Рю Муракамі в Європі відомий мало, але в Японії здобув славу одного з найкращих письменників сучасності. Крім того, Рю політичний оглядач і любитель футболу. Про що він пише у своїх романах? Сюжетом першого стало життя компанії нероб - дітей квітів у «безнадійні сімдесяті", які лякають своїми витівками добропорядних громадян. Другий роман Рю, перекладений на російську мову першим, - «69». Це безнадривна сповідь юного японського інтелектуала і модника Кена Ядзакі. Дуже смішна історія дорослішання підлітка, захопленого ідеєю влаштовувати провокаційні мистецькі фестивалі, милого романтичного героя.

 Творчість Ясунарі Кавабата (1899-1972) яскраво виділяється своєю прихильністю до традицій національної літератури. Свій перший твір «Щоденник шістнадцятирічного юнака» майбутній письменник опублікував у 16 років. Перший значний твір «Танцівниця з Ідзу» (1925) - дивовижно чиста лірична розповідь про першу юнацької любов, перше зіткнення з прекрасним. Повість «Снігова країна» (1937), в поетичних тонах змальовує світ людей і природи, визнана японською критикою шедевром сучасної ліричної прози. Післявоєнна творчість Ясунарі Кавабати як і раніше пов'язана з національними культурними традиціями. Найбільш відомі твори - «Тисячокрилий журавель»(1952), нагороджений премією японської Академії мистецтв, «Голос гір» (1954), «Стара столиця» (1961). У 1968 році Ясунарі Кавабата стає лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури. До нього цієї нагороди був удостоєний лише один східний письменник - Рабіндранат Тагор . В одному з останніх своїх есе «Нетлінна краса» Кавабата говорить, що майбутнє країни залежить не від потужності держави, не від матеріального багатства, а від духовної краси народу, від «чистого, світлого, правдивого серця». Кавабата написав понад 400 романів, повістей, есе. Його творчість багатогранна. М’яка, лірична, сповнена тонких нюансів проза Кавабати отримала широке визнання і популярність у всьому світі. 

Читати далі »

Японія - країна без перебільшення унікальна.  Це країна хмарочосів і найдавніших храмів, гейш і сакури, супертехніки і чайних церемоній.Нанотехнології тут дивовижним чином поєднуються зі стародавніми традиціями, деякі звичаї діють нарівні з законами.

Японія – остання країна в світі, що формально зберегла титул Імперії.  Японська імператорська династія ніколи не переривалася. Правлячий сьогодні імператор Акіхіто прямий нащадок першого  імператора Дзімму, що заснував  Японію в 711 році до нашої ери. Імператор виконує символічну функцію єдності народу і держави. Всі закони приймає двопалатний парламент Японії.

Цікавий факт, що Японію часто називають країною, де сходить сонце. Існує дві версії, чому її так називають: у першій викладається про те, що вона є самою східною країною світу, отже, сонце у них сходить в першу чергу. Інша версія носить поетичний характер, але вона також має право на життя. Суть цієї версії така: на японській мові слово «Японія» складається з двох ієрогліфів, які позначають корінь (початок, основа) і сонце. Дослівно це звучить як «початок сонця» або схід сонця.

                   Цікаві факти про Японію.

- За конституцією у Японії немає і не може бути армії.

- Бої сумо є національним видом спорту в Японії, але у глядачів більшою популярністю користується бейсбол.

- Є чотири різних системи письма в Японії: ромадзі, катакана, хирагана і ієрогліфи.

-  Цікавий факт, що найбільш популярною формою поезії в Японії є "хоку", вона складається тільки з 3 рядків.

- Найпопулярнішим продуктом харчування є рис. Він входить в раціон кожного жителя Японії. Як правило, його в різних стравах їдять як на сніданок, так і на обід і вечерю.

- Якщо під час розмови японець киває Вам головою, це ще не означає, що він з вами згоден, це просто означає "я вас уважно слухаю і розумію"

- У японських селах немає ніякої необхідності посилати запрошення на весілля або похорони. Подібні події вважаються громадськими, тому усе село допомагає в приготуванні їжі і підготовці необхідних деталей заходу

- . Японці дуже поважають тих, хто може сказати їхньою мовою хоча б дві фрази. Вони вважають, що вивчити її нереально.

- Японці постійно говорять про їжу, а коли вони їдять, то обговорюють, як їм подобається частування. Повечеряти, не вимовивши кілька разів oishii (смачно) - дуже неввічливо.
- Напевно, правильним харчуванням можна пояснити той факт, що тут дуже рідко побачиш японку із зайвою вагою.

я

- У Японії найповільніший у світі МакДоналдс.
-  У Японії дуже чесні люди. Якщо ви загубили гаманець у метро, 90% імовірності, що його здадуть у бюро знахідок.
-  Під час землетрусів у Японії не буває мародерства.

- Японські поліцейські - найчесніші у світі, хабарів не беруть. Хіба що іноді за незначні порушення можна вмовити відпустити, прикинувшись "бакою". По-японськи "дурень" звучить як "бака" (дослівно дурний чоловік).

-  Токіо - найбезпечніший мегаполіс у світі. У Токіо настільки безпечно, що шестирічні діти самостійно користуються громадським транспортом

-  Японці дуже сором'язливі, не звиклі висловлювати свої почуття. Для багатьох справжній подвиг сказати: "Я тебе кохаю".

-  Третина весіль у країні - результат організованих батьками сватання та оглядин
-  У японських сім'ях абсолютно нормальна ситуація, коли брат із сестрою взагалі не розмовляють, навіть не знають номерів мобільних телефонів одне одного.

-  Японці практично ніколи не кличуть гостей додому. Запрошення "заходьте як-небудь" у більшості випадків варто сприймати виключно як ввічливий зворот.
-  Японці - божевільні трудоголіки. Можуть запросто працювати 15-18 годин на день без перерви на обід.
-  Приходити на роботу вчасно в Японії вважається поганим тоном. На місці треба бути хоча б на півгодини раніше.

 - У японській мові навіть є слово "кароші", що буквально перекладається, як "смерть від перепрацювання". У середньому щороку з цим діагнозом помирає десять тисяч осіб.
-  У японців дуже низькі пенсії. Максимальна соціальна виплата бідним старим становить десь 300 доларів. Передбачається, що кожен японець сам повинен подбати про свою старість.
-  У північних містах Японії всі тротуари з підігрівом, тому тут ніколи не буває ожеледиці.
-  У Японії на вулицях можна побачити вази з парасольками. Якщо починається дощ, можете взяти будь-яку, а потім, коли дощ закінчується, ставите в найближчу вазу.

-  На японських вулицях ви не побачите сміттєвих баків. Усе сміття японці несуть додому, а потім сортують на чотири види: скло, спалюване, перероблюване й неспалюване сміття.

-  У деяких швидкісних поїздах кондуктор при вході у вагон знімає головний убір і кланяється, і тільки потім перевіряє квитки.
-  Кожен другий японець чудово малює й непогано співає. Частково це результат системи виховання дітей - їх спершу вчать малювати і співати, а потім говорити й писати.

-  У Японії навчальний рік починається першого квітня. До речі, в японській мові в місяців немає назв, замість цього вони позначаються порядковими номерами. Рівень грамотності становить майже 100%.

Читати далі »