На історичну довідку «Переселенці чи вигнанці» в бібліотеку завітали учні 8-А класу БНВО «ЗОШ № 15 – ДЮСОК». Вони ознайомилися з однією з найбільш трагічних і неприємних сторінок в історії українсько-польських стосунків другої половини ХХ ст. Це – акція переселення українців з Польщі до УРСР у 1944-1951 роках.

У 2019 році виповнюються 75-ті роковини початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підлішшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

Сотні тисяч українців було депортовано у примусовому порядку. Загалом, за офіційними даними, у 1944-1946 роках було переселено до СРСР 482,8 тисяч осіб.

У 1947 році залишки українського населення, біля 150 тис. осіб, з історичних українських земель у складі Польщі в рамках Акції «Вісла» було депортовано на північ та північний захід Польщі. У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тис. осіб.

Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

Виселені з території Польщі українці знайшли свою другу домівку в різних регіонах України.

Відеоролик «Історія лемкині, яку депортували у 1944-му на територію УРСР» та прес-діалог «Внуки хай знають» допомогли учням прочути розповіді свідків тих трагічних подій. Присутні ознайомилися з тематичною книжковою викладкою.

Читати далі »

Чи є серед дітлахів бодай один-однісінький, хто ні разу в житті ні про що не мріяв, не хотів, аби з ним трапилися якісь фантастичні і чарівні пригоди? Переконана: таких немає!

Надзвичайно теплою і радісною в новому навчальному році виявилася зустріч бібліотекаря філії №3 Юлії Сидоренко з читачами – учнями 1-4 х класів БНВО «ЗОШ №15-ДЮСОК».

Школярикам сподобалися голосні читання «Подорож до світу казок».

Цікавою була розповідь бібліотекаря про те, що у сиву давнину казки складалися для дорослих, а слово «фольклор» англійського походження і буквально означає «народна мудрість».

Юлія Петрівна прочитала дітям українські народні казки «Чому кіт тільки після сніданку вмивається», «Хто найстаріший», «Лисичка-сирота».

 З перших же сторінок діти заприятелювали з різними тваринками, що живуть поруч.

Учнів зацікавила інформація про те, що людина і тварина від свого виникнення-створення були «приречені» на співіснування, а казки про тварин – найдавніші поміж інших видів народних казок, таких, як чарівні, фантастичні або соціально-побутові.

Присутні з великим задоволенням переглянули мультфільм «Пан Коцький» та прослухали аудіоказку «Язиката хвиська», яка всіх розсмішила.

Чому ж живуть казки? Тому, що в них живе сам народ, його мудрість, віра і незгасне працелюбство та іскрометний жарт.

Школярики долучилися до рідного слова, доторкнулися до краси і мудрості української народної казки.

Читати далі »

Зовсім мало не дожив до свого 100-річчя патріарх нашої літератури – Віктор Олександрович Міняйло.

Віктор Міняйло – український письменник, член НСПУ. Лауреат Шевченківської премії за роман «Вічний Іван», республіканської премії ім. О.Головка, Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького.

 Також письменник був удостоєний звання почесного громадянина Білої Церкви та звання почесний член «Просвіти» ім. Тараса Шевченка, нагороджений її медаллю «Будівничий України».

 Почесний голова Білоцерківського міського відділення СПУ від дня його утворення у 1997 році. Київське обласне відділення НСПУ в Білій Церкві започаткувало Міняйлівські читання з нагоди 80-річчя письменника.

 Міняйло – автор прозових книжок: «Перо жар-птиці», «Блакитна мрія», «Дзеркальний короп», «По той бік правди», роману «Вічний Іван», повісті «Людське ім’я», дилогій «Посланець до живих» та «Кров мого сина», «Зорі й оселедці» та «На ясні зорі».

 Загальний тираж 23 видань його книжок становить понад 1 млн примірників. Романістика Міняйла розвивала традиції так званої української «химерної прози».

 В читальній залі нашої філії всі бажаючі можуть ознайомитися з викладкою літератури «Будівничий літератури» (до 100-річчя від дня народження Віктора Міняйла). Книги чекають на зустріч зі своїм читачем.

Читати далі »

Колектив бібліотеки-філії№3

вітає своїх читачів з перемогою

у міському конкурсі виконавців

«Рідний край, я тобою живу»

у номінації «Художнє слово» (декламатори)

Ільчука Даніїла

(І місце)

Юрчик Дар’ю

(ІІІ місце)

з побажаннями добра,міцного здоров’я,

радості, щастя, здійснення задумів,

нових перемог!

Читати далі »

Дорогі школярі, студенти,

шановні вчителі,

батьки, бабусі і дідусі!

Вітаємо всіх із чудовим хвилюючим святом – Днем знань!

Цього дня починається дорога в майбутнє 

для кожного з нас.

Це день, що дає можливість дорослим повернутися

у свої золоті роки, а учням і студентам – 

до своєї другої домівки – у школи та вузи.

Усім, хто в цей день прийде до навчальних закладів

здобувати знання, бажаємо досягти своєї мети у житті,

знайти взаєморозуміння з викладачами та батьками,

зустріти добрих і надійних друзів.

А особливо, нашим дорогим першокласникам – ніколи не зупиняйтеся на дорозі знань, вона цікава

і по-справжньому нескінченна!

Щасти Вам!

Читати далі »

Так, діти – це складно, діти різні, діти плачуть і розмальовують вас у сні, вирізають портрети із купюр різного кольору, обмальовують стіни, розбивають коліна і носи, хворіють, але діти – це найкраще, що може трапитися з людиною у її житті, це найцінніший досвід. Власне, про цей досвід і розповідає ця книга-білінгва (українською і англійською). А ще вона – суцільний позитив.

"Дитина – це цілий світ. Який приходить у твоє життя раз і назавжди. Причому розумієш ти неодразу, навіть не в той момент, коли вперше чуєш крик дитини при народженні чи коли вперше тримаєш цей тепленький та вовтузливий кавалок щастя у своїх руках. Ні, ти розумієш, що це назавжди, коли вперше чуєш чарівні слова: "Татку, чому? Татку, що це? Татку, навіщо це?" Саме здатнсть до пізнавання світу робить людину людиною. І лише коли ти народжуєш і виховуєш дітей, ти можеш сповна сказати, що твоя життєва місія виконана. Адже ти привів у це життя цілий новий світ.

Саме про це ця книга. Видання проілюструвала художниця Катя Слонова.

Читати далі »

28 років тому здійснилася мрія багатьох поколінь українців – Україна здобула незалежність та право самостійно визначати свою долю.

Напередодні свята –Дня  Незалежності України в бібліотеці-філії №3 на поетично патріотичне коло «Хай в в серці кожної дитини  любов живе  до України!» зібралися читачі-діти.

Заглибившись в екскурс з історії України, юні читачі дізналися про історію появи гасел «Слава Україні!» та «Героям слава».

 Цікавою була і розповідь бібліотекаря про державні символи України та їхнє значення.

 Зацікавила  та навіть шокувала інформація про те, з якого століття прийшли до нас слова «Україна», «рідний край», «батьківщина», «Мала Русь».

Діти порадували бібліотекарів та один одного, читаючи напам’ять вірші про Україну.

Не обійшлося і без невеличкої вікторини» « Моя Україна – вільна країна».

Спеціально для дівчаток було проведено майстер-клас «Патріотична зачіска» з вплітанням у коси блакитних та жовтих стрічок.

 А тим часом хлопчики грали у гру «Розвиваємо легені», під час якої вони навипередки надували синьо-жовті кульки.

Усі бажаючі розфарбували малюнки у національному стилі, а Богуцька Вероніка намалювала плакат «З Днем Незалежності!».

Зі святом – Днем Незалежності України!». Нехай кожного українця супроводжує вітер свободи!

Читати далі »

Дорогі друзі й шанувальники!

Колектив бібліотеки-філії№3 щиро вітає вас

зі святом Незалежності України!

Ця визначна дата навіки увійшла в історію

молодої держави золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті нашого народу, законодавчо закріпила його вікові демократичні

прагнення до національного відродження,

духовної свободи, економічного зростання,

культурного піднесення.

Від усієї душі зичимо вам, вашим рідним

міцного здоров’я, щастя, добра, достатку, миру,

щедрої долі,подальших успіхів в усіх справах

і починаннях заради процвітання

незалежної України, добробуту її народу!

Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння,

а ваша плідна праця буде надійною запорукою

щасливого майбутнього!

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

                                                       Василь Симоненко

Читати далі »

23 серпня. Свято встановлено указом президента Леоніда Кучми "на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України" від 2004 року. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор. 22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом УНР. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом ЗУНР. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 – в Карпатській Україні.

Першим містом, в якому 14 березня 1990 року офіційно підняли національну символіку над міськрадою, став Стрий. При цьому першим офіційним державним органом, над яким майорів український прапор, була сільрада села Жулин на Львівщині. 24 липня 1990 року синьо-жовтий стяг було піднято на флагштоку перед київською мерією.

Але чому саме ці кольори стали національними символами. Можливо, червоно-чорний стяг більш повно розкривав би суть нашого народу? Адже «червоними і чорними нитками» снувалася доля кожного українця. Немає жодної сорочки чи рушника, де б не було цих кольорів. Згідно з популярною інтерпретацією, жовтий колір символізує пшеничні поля, а синій – небо над ними.

Саме з цією інформацією ознайомив дітей історичний щоденник «Синьо-жовте знамено завжди символізувало шлях до волі» та виставка-огляд «23 серпня – День Державного Прапора України». 

Також присутні переглянули відеоролик «Історія українського прапора» та відеокліп «Прапор України» у виконанні О.Пономарьова. Юні українці декламували вірші про державний символ країни.

Українці мають славну історію і традиції. Маємо і свою державу, а кожна держава має свої національні символи, які люди шанують і бережуть – чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

Читати далі »

Сміх

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Від кордону до кордону смутку магістраль.

Ще недавно ми сміялись, тішились до сліз,

А сьогодні тисне душу смертний вокаліз.

Де подівся сміх народу, я вам не скажу,

Був то сміх такий великий – рвався за межу.

Є на світі сміх дурненький, кволий, мов теля,

Є й такий страшний, що душить горло, як петля.

А в нас був такий смішище, велетень, силач,

Це ж той сміх, що переходить неодмінно в плач,

А той плач – то не ридання, не німа жальба,

То свободи тихий голос в подиху раба.

Україна не сміється. Тишина й печаль,

Все, що сяяти повинно, блискотить, як сталь,

Що вбивати йде дощенту наш Донбас і Крим,

А ми в неї миру просим голосом тремким.

Україна не сміється, але чує дзвін,

Це той звук, що піднімає націю з колін,

Це той сміх, що переможе скарги та жалі,

Це той хліб, що виростає з орної землі.

                                      Д.Павличко, 12.08.2019                 

Читати далі »

«Міо, мій Міо» – дитяча казкова повість шведської письменниці Астрід Ліндгрен, вперше опублікована в 1954 році.

Боссе – хлопчик, усиновлений прийомними батьками, людьми похилого віку, які його не особливо люблять. Одного разу господиня сусіднього магазину, фру Лундін, яка одна з небагатьох мала приязнь до хлопчика, дарує Боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. Хлопчик не утримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому йдеться про те, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. Яблуко в руці Боссе стає золотим …

Незабаром хлопчик знаходить пляшку з замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить Боссе в країну Бажану. Там він дізнається, що його справжнє ім'я – Міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. Батько дуже чекав на зустріч з синов і проявляє велику любов до хлопчика та турботу. Міо знайомиться з хлопчиком Юм-Юмом, який схожий на його друга з минулого життя. Також батько дарує йому коня на ім'я Міраміс.

Однак незабаром з'ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені Като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл.

Древнє пророкування говорить, що саме Боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з Като і переможе його. Хлопчики і Міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож.

Читати далі »

19 серпня відзначається велике свято – Яблучний Спас, Другий Спас або як його ще називають Спас на горі, Середній Спас, Преображення або Преображення Господнє.

Вважається, що з настанням Яблучного Спаса закінчується літо і приходить пора осені. Після цього свята, дійсно, стає прохолодно.

Як і у випадку з Медовим Спасом, до настання якого не можна їсти мед, до Яблучного Спаса небажано їсти яблука. Зате в свято їх можна їсти скільки завгодно.

При цьому нарвати плоди, які потім освятять у церкві, зазвичай просили дітей: "Дитяча рука ще не согрішила, тому Ісусикові вона мила".

Вважається, що в день Другого Спаса потрібно з'їсти освячене яблуко: відкушуючи перший шматочок, загадайте бажання, яке, згідно з повір'ям, обов'язково здійсниться.

Традиційно на свято необхідно святити яблука, а після обов’язково слід віднести кілька штук на могили родичів. У цей день можна святити плоди і фрукти нового врожаю, мед, хлібні колосся. Такі колосся і насіння зберігають до наступної сівби. Також на Яблучний Спас роблять пісні страви, в яких основним інгредієнтом є яблука.

Садок, дідусь і добрий Спас –

З туманів свято поставало

І з рук пахучих частувало

Смачними яблуками нас.

Святились груші, і вода,

І снопик ярої пшениці…

А з літечка на рукавиці

Вже скоса серпень поглядав.

                               В.Близнюк

Читати далі »

Народе без пуття, без чести і поваги,

Без правди в письменах, завітах предків диких,

Ти, що постав єси з безумної одваги

Гірких п’яниць та розбишак великих!

Це початкові рядки з Кулішевої поезії «До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів». Українське громадянство довго не могло забути і пробачити йому цих слів. Для українців вони звучали гостріше, дражливіше, ніж Шевченкові: «Славних прадідів великих правнуки погані» або Франкові: «признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів».

Мало хто таким запальним словом звертався до свого народу. А ще менше має право так звертатися. Куліш таке право виборов своєю щоденною працею на ниві української культури. Саме завдяки йому вона зробила великий крок у своєму поступі. Завдяки йому вона стала модерною, а відтак завдяки йому – зрозуміло, не тільки йому, – ми сьогодні є такими, якими є.

Кулішів доробок – колосальний. Він досі належно не осмислений і не введений в новітній канон наших героїв. І навіть як слід невиданий.

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

За приблизними підрахунками, Кулішів доробок мав би становити близько 40 грубих томів. Натомість найповніше видання його поезій було здійснено ще 1908 року.

(Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30096373.html)

Читати далі »