Орловський письменник з українською душею

16 лютого – 185 років з дня народження Миколи Лєскова

«Мене в літературі вважають «орловцем», але в Орлі я тільки народився і прожив дитячі роки, а потім у 1849 році переїхав до Києва. Це місто впродовж десяти років було моєю життєвою школою. Оті десять років, що багато значили для мене, остаточно сформували мій характер», – відверто написав Микола Лєсков, якого заслужено вважають «найбільш російським серед усіх російських».

Найімовірніше, талант письменника став би нікому не відомою «пропащою силою», якби не Україна й українці. Переломною подією у житті Лєскова став приїзд до Орла пана Опанаса – українського етнографа і фольклориста Афанасія Марковича, засланого до цього губернського міста Росії за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Талановитий випускник київського університету відіграв вирішальну роль не лише в долі місцевої 

безприданниці Марії Вілінської, яка, ставши дружиною Марковича, згодом увійшла в історію літератури під іменем письменниці Марко Вовчок. За свідченням сучасників, Микола Лєсков настільки подружився із майже на десять років старшим за нього засланцем, що ходив за паном Опанасом буквально слідом. Вже маститим митцем автор легендарного оповідання «Лівша» напише, що зобов’язаний Марковичу «всім своїм спрямуванням і пристрастю до літератури».

Саме розповіді старшого друга про Київ спонукали Лєскова у кінці 1849 року перебратися до міста на Дніпрі, про яке біограф письменника син Андрій стверджував: «Париж після Петербурга, як і Петербург після Києва, не вразили його так, як вразив Київ після Орла, Кром, Собакіна (населені пункти, де до того жив Лєсков)». Не менш захоплені відгуки містять твори самого митця, в яких постає в усій красі «чудный, странный, невероятный, невозможный, живописный златоверхий Киев». Навіть уже на схилі років митець вважав, що «Україні немає рівного куточка в Росії».