Літописець життя народного (З нагоди 110-річчя від дня народження В.Кучера)

 

Людина залишає про себе пам’ять своїми хорошими справами. Письменник залишається жити в людських серцях силою впливу художнього слова, своїми кращими творами.

Василь Кучер – український письменник, автор 28 книжок, котрий присвятив літературній діяльності понад три десятиліття...

 Василь Степанович Кучер народився 20(7) липня 1911 року на Житомирщині в родині сільського вчителя. Коли Василь був ще хлопчиком і пас череду, приятель його батька, також сільський вчитель Максим Тадейович Рильський подарував малюкові “Кобзаря” Шевченка, і ця книжка в значній мірі окреслила все його подальше життя. Коли Василь вчився в Білоцерківському педагогічному технікумі, він почав писати до газети. В 1930 році  вступив до Харківського університету. Продовжував писати і пройшов шлях від сількора до широковідомого письменника, автора багатопланових романів.
    До війни Василь Кучер опублікував сім збірок оповідань і повість “Кармалюк”, на основі якої був поставлений фільм про українського народного героя. Цей фільм йшов і в обложеному Севастополі навесні 1942 року. Потім свою повість автор доповнив і розширив, і так виник роман “Устим Кармалюк”, в якому Кучер відтворив бунтарський і свободолюбивий дух українського народу. За романом була написана п’єса, яка ставилась в Кам’янці-Подільському, де Кармалюк був ув’язнений у фортеці.
    Але почалася війна. Володимир Сосюра писав в своїй поемі “Вітчизна”:

Ближче й ближче гуркочуть бої...
Наступає кривава негода...
Йдуть на фронт побратими мої
І Собко, і Негода.
Кучер, Гарцман, Олекса Десняк,
Йося Фельдман, і Ле, і Качура -
Всі готові йти в пекло атак,
На вогонь і тортури.

    Згадані тут Качура, Гарцман, Десняк і багато інших українських письменників полягли на полі бою. Кучер став кореспондентом армійської газети військ, що захищали Причорномор’я, і брав безпосередню участь в обороні Одеси, а за тим Севастополя. Його дружина також була в діючій армії, дітей вони відвезли до своїх батьків.   

 Після здачі Севастополя Кучер був військовим кореспондентом в Сталінграді, а закінчував війну співробітником української фронтової радіостанції “Дніпро”.

 По війні Кучер мешкав в Києві, але дуже часто приїздив до Севастополя. Разом з Михайлом Григоровичем Байсаком, колишнім ад’ютантом командира 8 бригади морської піхоти, і Миколою Євдокимовичем Єхлаковим, колишнім комісаром 7 бригади морської піхоти, Василь Степанович Кучер сходив пішки лінії оборони Севастополя від Балаклави до Інкермана, де йому, кореспонденту армійської газети, не раз доводилось бувати під час війни. В один з приїздів до Севастополя письменника командуючий Чорноморським флотом, нагородив майора запасу В. С. Кучера одностроєм капітана 3 рангу і кортиком. Він дуже любив носити цей однострій, як і українську вишиванку.

 Він писав: “Чорноморці! Це ж улюбленці народу. Чорноморські козаки громили турецьких султанів. Про чорноморців найніжніших пісень співали українські дівчата”. І він створив роман “Чорноморці”.

Всі твори В. Кучера - документальні, всі навіяні враженнями, які письменник виніс з буремного життя. Відтворене в його книгах має свою адресу, конкретних прототипів, реальний грунт. Романи Кучера “Чорноморці”(1948, 1952 рр.) та “Голод” (1961 р.) виявились найкращими про оборону Одеси та Севастополя.

 Хворіючи на серце, в 1967 році Василь Степанович Кучер помер, проживши лише 56 років. На його могилу чорноморці привезли  якір з ланцюгом. В Музеї Чорноморського флоту в Севастополі експонуються портрет українського письменника-мариніста В. Кучера, його бойові ордени й медалі, кортик. В Севастопольській морській бібліотеці зберігаються його книжки з автографами, подаровані під час його приїздів до нашого міста. Про Кучера Українське телебачення зняло телевізійний фільм. Його ім’ям названі також вулиця і бібліотека в Києві, а також контейнеровіз. В згаданій бібліотеці є меморіальна кімната В. Кучера, до якої його дружина передала родинні реліквії і документи.

  Він був типовим українцем, якого випробування б’ють, а він собі похитається-похитається і, начебто нічого не було, стоїть і посміхається. Можна ще багато чого про нього розповісти. Але з нами залишились його книжки. Вони й розповідають...