Літописець життя народного (З нагоди 110-річчя від дня народження В.Кучера)
Людина залишає про себе пам’ять своїми хорошими справами. Письменник залишається жити в людських серцях силою впливу художнього слова, своїми кращими творами.
Василь Степанович Кучер
народився 20(7) липня 1911 року на Житомирщині в родині сільського вчителя.
Коли Василь був ще хлопчиком і пас череду, приятель його батька, також
сільський вчитель Максим Тадейович Рильський подарував малюкові “Кобзаря”
Шевченка, і ця книжка в значній мірі окреслила все його подальше життя. Коли
Василь вчився в Білоцерківському педагогічному технікумі, він почав писати до
газети. В 1930 році вступив до Харківського університету. Продовжував
писати і пройшов шлях від сількора до широковідомого письменника, автора
багатопланових романів.
До війни Василь Кучер опублікував сім збірок оповідань і
повість “Кармалюк”, на основі якої був поставлений фільм про українського
народного героя. Цей фільм йшов і в обложеному Севастополі навесні 1942 року.
Потім свою повість автор доповнив і розширив, і так виник роман “Устим
Кармалюк”, в якому Кучер відтворив бунтарський і свободолюбивий дух
українського народу. За романом була написана п’єса, яка ставилась в
Кам’янці-Подільському, де Кармалюк був ув’язнений у фортеці.
Але почалася війна. Володимир Сосюра писав в своїй поемі
“Вітчизна”:
Ближче й ближче гуркочуть бої...
Наступає кривава негода...
Йдуть на фронт побратими мої
І Собко, і Негода.
Кучер, Гарцман, Олекса Десняк,
Йося Фельдман, і Ле, і Качура -
Всі готові йти в пекло атак,
На вогонь і тортури.
Згадані тут
Качура, Гарцман, Десняк і багато інших українських письменників полягли на полі
бою. Кучер став кореспондентом армійської газети військ, що захищали
Причорномор’я, і брав безпосередню участь в обороні Одеси, а за тим
Севастополя. Його дружина також була в діючій армії, дітей вони відвезли до
своїх батьків.
Після здачі Севастополя Кучер був військовим
кореспондентом в Сталінграді, а закінчував війну співробітником української
фронтової радіостанції “Дніпро”.
По війні Кучер мешкав в
Києві, але дуже часто приїздив до Севастополя. Разом з Михайлом Григоровичем
Байсаком, колишнім ад’ютантом командира 8 бригади морської піхоти, і Миколою
Євдокимовичем Єхлаковим, колишнім комісаром 7 бригади морської піхоти, Василь
Степанович Кучер сходив пішки лінії оборони Севастополя від Балаклави до
Інкермана, де йому, кореспонденту армійської газети, не раз доводилось бувати
під час війни. В один з приїздів до Севастополя письменника командуючий
Чорноморським флотом, нагородив майора запасу В. С. Кучера одностроєм капітана
3 рангу і кортиком. Він дуже любив носити цей однострій, як і українську
вишиванку.
Він писав: “Чорноморці! Це
ж улюбленці народу. Чорноморські козаки громили турецьких султанів. Про
чорноморців найніжніших пісень співали українські дівчата”. І він створив роман
“Чорноморці”.
Всі твори В. Кучера -
документальні, всі навіяні враженнями, які письменник виніс з буремного життя.
Відтворене в його книгах має свою адресу, конкретних прототипів, реальний
грунт. Романи Кучера “Чорноморці”(1948, 1952 рр.) та “Голод” (1961 р.)
виявились найкращими про оборону Одеси та Севастополя.
Хворіючи на серце, в 1967
році Василь Степанович Кучер помер, проживши лише 56 років. На його могилу
чорноморці привезли якір з ланцюгом. В Музеї Чорноморського флоту в
Севастополі експонуються портрет українського письменника-мариніста В. Кучера,
його бойові ордени й медалі, кортик. В Севастопольській морській бібліотеці
зберігаються його книжки з автографами, подаровані під час його приїздів до
нашого міста. Про Кучера Українське телебачення зняло телевізійний фільм. Його
ім’ям названі також вулиця і бібліотека в Києві, а також контейнеровіз. В
згаданій бібліотеці є меморіальна кімната В. Кучера, до якої його дружина
передала родинні реліквії і документи.
Він був типовим українцем,
якого випробування б’ють, а він собі похитається-похитається і, начебто нічого
не було, стоїть і посміхається. Можна ще багато чого про нього розповісти. Але
з нами залишились його книжки. Вони й розповідають...
0 коммент.: