Мрія, що зародилася змалку

 

Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала у шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії.

Мала Оксана страшенно любила слухати і переповідати казки. Майже все прочитане одразу перетворювалося на гру. А ігри були велелюдні, бо дітей у домі завжди було багато. Своїх двоє – Оксана і старший на два роки брат Дмитро, двоюрідні брати і сестри, які постійно жили у Іваненків,  та ще діти, якими опікувалася мати – вчителька притулку для сиріт.

Бібліотекар Юлія Сидоренко знайомить вас, діти, з життєвим і творчим шляхом Оксани Іваненко.

 Народилася Оксана Дмитрівна Іваненко 13 квітня 1906 року в Полтаві – провінційному на той час, але багатому на літературно-мистецькі традиції місті. Тут жив і працював засновник нової української літератури І. П. Котляревський, будиночок якого приваблював численних відвідувачів. Недалеко від Іваненків мешкав популярний письменник В. Г. Короленко – автор «Сліпого музиканта», герої якого ніби вийшли з таємничого монастиря, що на горі… Хвилювала дівчинку й романтична історія рідного міста. Тут відбулась знаменита Полтавська битва, яку Оксана не раз собі уявляла, стоячи на Шведській могилі.

Батько Оксани працював редактором газети (пізніше – вчителем мови й літератури), мати – вчителькою.

Великий таємничий сад довкола будинку постійно нашіптував  дівчинці загадкове. Оце все разом спонукало Оксану придумувати власні історії.

Влітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети».

Мрія, що зародилася змалку, все життя надихала Оксану

 Іваненко: писати для дітей.

А друга мрія – стати, як мама, педагогом, – повела її в п’ятнадцять років до Інституту народної освіти в Полтаві. Вчилася Оксана вечорами, а вдень працювала в сирітському будинку. Тут вона мала й додаткове навантаження від дирекції будинку: до свят  обов’язково написати п’єску, розробити сценарій.

У 1923 році вона переїздить до Харкова, навчається в Інституті народної освіти.

В Україні після громадянської війни на вулиці опинилися тисячі сиріт. Їх необхідно було прихистити, дати освіту й виховання. Педагог А. С. Макаренко створив поблизу Харкова колонію для неповнолітніх безпритульних. Оксана з радістю приймає його запрошення працювати в колонії. Досвід роботи з дітьми вона вже мала.

 Оксана Іваненко відвідує літературні вечори, знайомиться з письменниками, дружить з молодими харківськими вченими, зокрема з відомим фізиком Л. Ландау. З’являються в друці перші її повчальні та природничі казки «Великі очі», «Лісові казки», «Чудесна квітка», «Чарівні зерна». Лісові мешканці з її казок – ведмеді, чижі, білки, дикі яблуньки – вчать дітей добра, привчають берегти природу.

З 1947 року по 1951 Оксана Дмитрівна була головним редактором журналу «Барвінок».

 Її романи про Т. Шевченка та Марка Вовчка, оповідання про Андерсена, повість про першодрукаря Івана Федорова – це не лише наукові біографії, а й чудові художні твори.

1939 року Оксані Іваненко  замовляють оповідання про Тараса Шевченка.  Із захопленням вона написала «Чорний шлях». Оповідання одразу було перекладено іншими мовами.  Відтоді й зародилася ідея написати великий твір. Письменниця багато мандрує по місцях, де жив або перебував Тарас Григорович: Черкащина, Вільнюс, Петербург, Київ, Аральське море: вивчає документи в архівах і бібліотеках, спілкується з вченими-шевченкознавцями. Після 20-річної напруженої праці з’явився роман «Тарасові шляхи».

Майже  все творче життя Оксани Дмитрівни пов’язане з Києвом, який вона надзвичайно любила.