Повне ім’я письменниці Астрід Анна Емілія Ліндгрен. Батьківщина Ліндгрен – Швеція.

Астрід Ліндгрен народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, на хуторі Нес поблизу Віммербю у фермерській родині Самуеля Августа і Ганни Еріксонів.

Батьки Астрід познайомилися в 1888 році на ринку, коли йому було 13 років, а їй 9 років.

Коли Ганні виповнилося 18 – одружилися, 1906 року народився старший брат Астрід Гуннар (став членом шведського парламенту). Астрід стала другою дитиною. Пізніше народилися дві сестри.

Зростала Астрід серед неповторної краси шведської природи. Дітей у родині змалку привчали до праці. Вони допомагали вести домашнє господарство – носили дорослим у поле їжу, пололи грядки, годували курей. Але був у них час і на гру та розваги. Діти із задоволенням лазили по деревах, дахах, грали в ігри, фантазували. І тому ці роки залишили по собі стільки чудових спогадів, що згодом вони стали основою для написання багатьох майбутніх книжок Астрід Ліндгрен.

Вже в школі дався взнаки письменницький талант Ліндгрен. Всі її твори, які писалися за завданням учителя шведської мови, він визнавав як найкращі і зачитував уголос перед класом. А один із творів – «Життя в нашій садибі» – навіть надрукувала газета, що виходила в містечку Віммербю, де містилася школа.

Коли Астрід виповнилося вісімнадцять років вона перебирається до Стокгольма. Стокгольм  зустрів незалежну, повну рішучості, але вкрай обмежену в коштах Астрід повною байдужістю. Дівчина зняла куток і почала вчитися на курсах машинопису та стенографії й водночас працювати. Родичів і знайомих тут не було. Самотність здавалася Астрід нестерпною ще й тому, що вона не могла через свою невлаштованість, бідноту та постійну зайнятість роботою й навчанням  забрати до себе свою дитину – маленького хлопчика Ларса, якого було віддано на виховання знайомій родині, що мешкала в столиці Данії – Копенгагені. Так-так, на той час Астрід уже мала синочка, хоч і не була одружена.

Астрід довелося  попрацювати на кількох роботах, які вона залишала через різні причини, а з останньої її просто звільнили, коли молода жінка, не витримавши довгої розлуки з сином, нікого не попередила й поїхала до нього в Копенгаген.

Нарешті вона влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом  якого був Стуре Ліндгрен. На жаль, жінка, що доглядала малого Ларса, захворіла, і Астрід довелося забрати сина до себе. Присутність Ларса  додавала їй сил і снаги.

Переживши зиму в місті, Астрід із сином їде додому в Нес навесні 1930 року, де її приймають привітно і навіть залишають малого онучка в себе на цілий рік. А навесні 1931 року Астрід виходить  заміж за свого шефа й отримує  нове прізвище: з Астрід Еріксон вона стає Астрід Ліндгрен.

У 1934 році в родині Ліндгренів народжується дочка, якій дають ім’я Карін. Астрід полишає роботу – адже тепер їй доводиться не лише вести дім, а й доглядати за двома дітьми. Крім того, вона іноді вдома редагує книжки Товариства, де працює чоловік, і пише невеличкі казочки та оповідання, які охоче друкують газети й журнали для дітей.

Коли малій Карін було сім років, вона тяжко захворіла й лежала в ліжку кілька місяців. Щовечора вона просила маму розповідати їй якісь історії. Астрід Ліндгрен вже просто не знала, про що й розказувати доні, й спитала, що б тій хотілося почути. А Карін у відповідь: «Про Пеппі Довгапанчоху». Письменниця почала вигадувати дивовижні пригоди.

Отже, роком народження Пеппі був 1941…

А взимку 1944 року біда спіткала вже саму Астрід Ліндгрен – вона зламала ногу. Щоб якось розрадитись, вона почала записувати історії про Пеппі, щоб потім передрукувати їх і подарувати доньці на день народження. Згодом письменниця один із примірників рукопису надіслала до видавництва. Та невдовзі рукопис повернули їй з відмовою. Це не засмутило Ліндгрен. Через рік вона знову подала рукопис на конкурс видавництва «Рабен –Шегрен» – і її казка отримала першу премію! Навіть більше – видавництво, яке ось-ось мало зазнати фінансового краху, видавши книжку Ліндгрен  ураз поправило своє фінансове становище.

У 1945 році Астрід Ліндгрен запропонували посаду редактора дитячої літератури у видавництві  «Рабен-Шегрен».  Вона  прийняла цю пропозицію і пропрацювала на одному  місці до 1970 року, коли офіційно вийшла на пенсію. У тому ж  видавництві виходили всі її книги. Незважаючи  на величезну зайнятість і суміщення редакторської роботи з домашніми обов’язками і творчістю, Астрід виявилася плідною письменницею.

Астрід Ліндгрен за своє життя створила понад 40 повістей і стільки ж «книжок-малюнків», де тексту менше, ніж ілюстрацій, призначених для наймолодшої аудиторії. Ліндгрен – лауреат безлічі літературних премій, володар Великої Золотої медалі Шведської академії, та найбільш дорогі їй дві Міжнародні Золоті медалі Ганса Крістіана Андерсена. Адже ця нагорода вважається найпочеснішою з усіх, яку може отримати дитячий письменник.

Померла Астрід Ліндгрен  28 січня 2002 року в Стокгольмі.

Розповідь про відому шведську письменницю Астрід Ліндгрен підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо Ви бажаєте більш детально ознайомитися з творчістю письменниці, то завітайте до бібліотеки філії №3 або прочитайте про Астрід Ліндгрен в інтернеті.