Леся Українка ( справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, 1871 – 1913) – письменниця, перекладачка, культурна діячка

 

 Народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) 25 лютого 1871 року в місті Зв’ягель (нині Новоград-Волинський) в родині відомих українських діячів. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (псевдонім Олена Пчілка) дворянка за походженням, поетка і дитяча письменниця. Вона була активісткою українського жіночого руху, разом з письменницею Наталею Кобринською видавала альманах «Перший вінок» (1887). Батько, Петро Антонович Косач, дворянин, юрист, високоосвічена людина. Рідним  дядьком письменниці був український публіцист, історик, філософ, літературознавець і фольклорист, громадський діяч Михайло Драгоманов.

Леся мала старшого брата Михайла та молодших – Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів. 

Це потім Леся  стане великою поетесою, це потім її мужній голос пролунає на  всю  Україною і на весь світ. А поки  що росте собі звичайна дівчинка. Не зовсім, правда, звичайна. Все її цікавить, захоплює, чарує: і чому веселка схожа на барвистий пояс, і чому пташки по-різному співають, і про що  гомонять старезні дуби, що верхів’ям сягають хмар. Її привітні сірі очі з однаковою теплотою дивилися  і на сільських діток, що прибігали до неї бавитися, і на багатьох видатних людей, що бували у їхньому домі.

Дитячі роки Лесі проходили у мальовничому куточку України – на Волині, спочатку в рідному місті, а потім з перервами в Луцьку і в селі Колодяжне, що під Ковелем.

Улюбленими справами дівчинки були рукоділля й допомога бабусі під час випікання хліба. Рано проявилися здібності у Лесі й до навчання.

Леся Українка отримала домашню освіту: після тяжкої застуди у неї діагностували туберкульоз кісток (1883 рік), тому саме мати займалася всебічною освітою та лікуванням дочки, а згодом і підтримкою її творчості.

Лариса Косач навчилася читати в чотири роки, віршувати почала в дев’ять років, а з тринадцяти (1884 рік) вже писала вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» та інші), які стараннями матері публікувалися на сторінках галицьких україномовних часописів «Зоря», «Дзвінок» «Літературно-науковий вісник». 

Саме цього року з’явився і псевдонім «Леся Українка». Псевдонім був фамільним: Лесею Ларису звали Косачі, а «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов, рідний дядько Лариси.

Леся знала багато європейських мов: крім слов’янських (української, болгарської, польської), також французьку, англійську, італійську, давньогрецьку та латину; бралася за вивчення  грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема Байрона, Гейне, Гюго, Свіфта, Шекспіра, Гомера та інших.

 У 19-літньому віці вона написала для свої сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (опублікований у 1918  році). Маючи художній хист, Лариса Косач деякий час брала уроки в Київській рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х років 19 століття, коли Косачі переїхали до Києва: в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». Впродовж 1893 – 1902 років у Львові було опубліковано три поетичних збірки, протягом 1903 – 1913 років поетка написала понад сотню віршів, з яких половина за  її життя не була надрукована. У другій половині 90-х років 19 століття Леся Українка звернулася до драматургії. У першій її драмі «Блакитна троянда» (1896) показано життя української інтелігенції. Широко використовуючи теми й образи світової літератури, вона розвинула новий жанр – драматичну поему. Серед створених нею драматичних поем найбільш відомі «Одержима» (1901), «На руїнах» (1904), «В катакомбах» (1905), «Бояриня» (1910). До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913).

Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки займала мистецька проза. Перші оповідання  з сільського життя («Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов’язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль»  і «Приязнь».

Упродовж всього життя Леся Українка цікавилася українським фольклором. Вона знала близько 500 народних пісень і сама була визначним носієм фольклору. Її перша фольклористична праця «Купала на Волині» була опублікована в 1891 році. Під час перебування в Карпатах поетка записувала гуцульські мелодії, у 1903 році вона видала збірник «Дитячі гри, пісні, казки»; наступного 1904-го в неї був задум видати «Народні пісні до танцю» (54 тексти).

Леся Українка була ініціатором видання українського героїчного епосу. У 1908 році вона записала на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. Композитор М. Лисенко зробив 30 записів веснянок і обжинкових  пісень з її голосу; 225 пісень увійшли  до книги «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку впорядкував і видав у 1913 році її чоловік – український музикознавець-фольклорист Климент Квітка.

 У червні 1906 року Леся Українка була обрана до правління київської  «Просвіти», де вона опікувалась бібліотекою. Після 1907 року Леся Українка через прогресуючу хворобу була змушена жити переважно за межами України. Датовані 1913-м, останнім роком життя, твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов’язки митця, його творчий подвиг. Свій ліро-епічний триптих – «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета» письменниця присвятила І. Франкові  і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Останні роки Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту та на Кавказ. Разом з чоловіком вона продовжувала працювати над збиранням фольклору; на кошт подружжя було організовано етнографічну експедицію українського фольклориста, музикознавця Філарета Колесси, під час якої зроблено одні з перших аудіозаписів кобзарів.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в Сурамі  (Грузія). Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Розповідь про українську письменницю, перекладачку, фольклористку, культурну діячку Лесю Українку підготувала  бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо маєте бажання більш детально ознайомитися з творчістю  Лесі Українки, то завітайте до бібліотеки філії №3 або перегляньте інтернет.