130 років від дня народження В. В. Холодної (1893 – 1919 ), видатної української кіноактриси епохи німого кіно

 

Віра Василівна Левченко  народилася 1893 року в місті Полтаві. Батько Віри, Василь Андрійович, корінний  полтавець.

Рід Левченків треба сказати, був вельми поважним. У « Малоросійському гербовнику» В. Лукомського та В. Модзалевського говориться про його засновника  – Івана Левченка – та наводиться герб роду – щит, де на червоному полі  – білий гриф.

Василь Андрійович закінчив словесне відділення Імператорського Московського  університету й був педагогом у рідному місті.

Мати, Катерина Сергіївна Слєпцова – випускниця Олександро-Маріїнського інституту шляхетних дівчат у Москві. Катерина Сергіївна була з Москви – там молоді люди і познайомилися під час навчання.

Батьки дуже любили  одне одного, жили скромно, але щасливо. Ні батько, ні мати не відрізнялися особливою красою, але їхня донька з дитинства привертала увагу зовнішністю: темні кучері, ніжний овал обличчя, величезні сумні очі.

Після смерті дідуся Віри, сім’я переїхала в Москву.

Там за підтримки родичів добробут сім’ї налагодився. У будинку приймали гостей, влаштовували вечори на яких грали в шаради та «живі картини». Віра, як і її батько гарно співала, навчилася рано читати. Їй було два з половиною роки, коли в Парижі  відбулася прем’єра першого фільму братів  Лум’єр ( 28 грудня 1895 року) – так у світі почалося століття кіно, але поки що сім’я Левченко не звертала на це жодної уваги.

Дівчинку віддали навчатися в дуже відому елітну приватну гімназію Зінаїди Перепьолкіної. З класом Віра вперше побувала у Великому театрі і відтоді полюбила балет. Вона вимолотила в батьків дозвіл вступити до балетного училища при театрі, однак через рік вони забрали доньку з училища – на цьому наполягла бабуся, яка вважала, що дівчині з порядної сім’ї не місце в театрі. Вірі довелося повернутися до гімназії, а потім і зовсім забути про сцену, тому що у 1905 році, коли її мати була вагітною третьою дочкою, батько застудився і помер від пневмонії.

Розраду Віра знайшла в театрі: навчаючись у гімназії, одночасно відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, де брала уроки акторської майстерності, а також відвідувала виставки, концерти, захоплювалась грою на фортепіано.

Згодом юна Віра Левченко вирішила стати акторкою. Багато в чому на неї справив враження приїзд у 1908 році у Москву з Санк-Петербурга однієї з найпопулярніших тоді актрис, Віри Коміссаржевської. Тоді ж Віра побачила гру неперевершеної  данської актриси  Асти Нільсен у фільмі «Безодня» (1910 рік), і остаточно визначилась із вибором професії.

Майбутня актриса закінчила гімназію в 1910 році. На випускному вечорі вона познайомилася з правником  Володимиром Холодним. Вони покохали одне одного з першого погляду,  а незабаром, попри категоричну незгоду обох родин, одружилися, і шлюб цей виявився  на рідкість щасливим.

На весілля запросили тільки найближчих родичів та друзів.

Володимир виявився завзятим  автомобілістом, брав участь в автоперегонах, видавав першу в Росії спортивну газету «Авто». Володимир зумів зацікавити перегонами й молоду дружину.

Володимир Холодний був із відомої української сім’ї, пишався братами: Олексій, відомий музичний критик; Микола (1882 – 1953), відомий український ботанік, фізіолог, мікробіолог, академік чиє ім’я носить інститут ботаніки АН України; Григорій (1886 –1938), вчений секретар Українського видавничого товариства у Москві. Згодом  переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії імені Кирило-Мефодієвського братства. Був головою «Просвіти» у Чернігові. Працював в інституті Української Наукової Мови, згодом очолював його. У 1929 році був звинувачений у належності до Спілки  Визволення України та засуджений до восьми років позбавлення волі. Після відбуття терміну був розстріляний.

У 1912 році у подружжя народилася донька Євгенія. Пологи пройшли дуже важко, молода жінка довго хворіла і лікарі заборонили їй у подальшому народжувати – принаймні декілька років. Але ні Віра, ні Володимир не могли собі уявити сім’ю тільки з однією дитиною. І коли доньці виповнився рік, родина удочерила ще одну дівчинку – Нонну, племінницю Володимира. Після появи дітей Віра перестала цікавитися автогонками, до  кола її інтересів увійшов артистичний клуб «Алатрі». І ще Віра захопилася кінематографом. У той час кіно – сінематограф – не вважався серйозним мистецтвом. Серйозно – це театр, а кіно тільки розвага. Але неймовірно популярна! У кіно ходили всі. Перед  початком продавалося «лібрето» – короткий зміст фільму, щоб можна було зрозуміти, що ж  відбувається на екрані. Під час сеансів у залі грав тапер, а в дешевих кінотеатрах, де лібрето не продавалося, він же, або кіномеханік розповідав зміст фільму. Віра з чоловіком не пропускали жодної вистави в театрах та жодного  нового фільму в синематографі.

Віра любила приймати гостей.

Улітку 1914 року Віра вперше прийшла на кінофабрику  «В. Г. Талдикін і К» у пошуках роботи. Однією з причин була фінансова нестабільність, адже в той  час сім’я переживала не кращі часи, а на зйомках гарненька Віра могла що-небудь заробити. Уже тоді на її красу звертали увагу родичі і друзі, і зовсім незнайомі люди. Темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима і надзвичайно густими і довгими віями, зазирала прямо в душу і від цього, здавалося, змінювався весь світ навколо. На жаль  далі справа не пішла, завадила Перша світова війна. Чоловік пішов на фронт, і у житті Віри утворилася порожнеча. Тоді жінка пішла в майстерню «Тімана і Рейнгарда», де в той час знімали «Російську золоту серію».  У цей час режисер В. Гардін екранізував «Анну Кареніну».

 Її першою роллю стала нянька-італійка в екранізації Анни Кареніної. «Але нам потрібні актриси, а не просто красуні» – відповів Гардін і дав листа до режисера Євгена Бауера, на фірму «Ханжанков і К». За рік вона знялася в багатьох фільмах. Після фільмів «Пісня тріумфуючого кохання», за повістю І. Тургєнєва та «Полум’я неба» Віра Холодна здобула популярність і любов публіки.

У серпні 1915 року Віра отримала  звістку про те, що  її чоловіка тяжко поранено в бою під Варшавою. Вона негайно покинула роботу, сім’ю, дітей та поїхала до  Володимира в госпіталь. Віра піклувалася про нього, вражаючи своєю самовідданістю професійних сестер милосердя, і практично витягла з того світу.

1916 року у власника фірми «Ханжанков і К» Олександра Ханжанкова, де працювала зірка німого кіно, з’явився конкурент – Дмитро Харитонов, харківський кінопідприємець, власник кінотеатру і прокатної контори «Аполло» в Харкові з філіалами в Одесі, Ростові-на –Дону, Києві, Санк-Петербурзі; фінансував у Харкові зйомки фільмів, вкладав гроші в екранізацію творів українських авторів. Він відкрив у Москві кіноательє, але не мав людей, які вміли професійно робити кіно. Харитонов  запропонував найкращим операторам, режисерам і артистам, які працювали у Ханжонкова, перейти до нього за набагато вищу платню. Віра Василівна перейшла до кіноательє Харитонова пізніше за всіх.

1918 року Віра їде до Одеси для завершення зйомок у фільмі «Княжна Тараканова» та «Циганка Аза». Там вона поєднує зйомки з активною концертною діяльністю.

Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати від більшовиків. Під виглядом  літніх кіноекспедицій багато кінематографістів виїжджають до України – до Харкова, Одеси, Криму. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та його акторська група з сім’ями виїхали до Ялти, а 28 червня 1918 року прибули до Одеси, де продовжили знімати фільми. Крім Віри Холодної, яку супроводжували сестра Софія та донечка Женя, до кіноекспедиції увійшли режисер Петро Чардинін з дружиною та дочкою, актори  Володимир Максимов, в Харкові до них приєдналися Йосип Рунич з дружиною та інші. В Одесі зйомки проходили в ательє, яке Харитонов вибудував на Французькому бульварі, на ділянці землі, яку спеціально придбав.

8 лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих сукнях. Після концерту Віра злягла. Лікар поставив діагноз «іспанка» – це особлива форма грипу, від якого в 1918 році в Європі померли мільйони людей. У Віри Василівни вона ускладнилася запаленням легенів. І хоча Віру Холодну лікували найкращі лікарі Одеси – Усков, Коровицький, Бурда, Тальпін та Зільберберг вилікувати «іспанку» було неможливо.

16 лютого 1919 року, в 25-річному віці, вона раптово померла в Одесі.

16 лютого 1919 року відбулося Велелюдне  відспівування в Спасо-Преображенському кафедральному соборі.

Віра Василівна Холодна була похована 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси.

Володимир Холодний прожив лише кілька місяців після смерті дружини і помер від тифу. Через місяць під час епідемії черевного тифу померла і мати Віри.

Старша сестра Надія взяла опікунство над дітьми Віри та молодшою сестрою Софією. Потім вона вийшла заміж за болгарина чи грека та виїхала з дітьми в Болгарію. Софія залишилася в Одесі, взяла прізвище Холодної і стала балериною Одеського оперного театру, де працювала з 1920 по 1937 роки.

Віра Холодна стала зіркою німого кіно майже на початку його існування. Ніжна та прекрасна, вона майстерно грала ролі. Але попри славу та визнання Віра залишалася доброю та чуйною жінкою, матір’ю та дружиною.

Віру обожнювали, вона стала законодавицею мод. А мода тих років була дуже цікава: сукні шили вузькими внизу і пишними вгорі,  без зайвих прикрас (рюш, воланів, оборок, бантів). Кольори вибирали пастельні, відтінки – холодні. Якась одна оригінальна деталь надавала костюмові шарму. Віра мала багату фантазію і сама моделювала для себе одяг. Речі виходили неповторні, ексклюзивні. Невгамовна фантазія королеви екрану виявлялась, навіть,  у виборі парфумів. Змішуючи аромати акторка отримувала гіркувато-солодкуватий запах, який майстерно довершував її образ.

За чотири роки Віра Холодна  знялася у 80 фільмах. На сьогодні вціліло лише п’ять кінострічок, і ті збереглися погано.

Розповідь про видатну  кіноактрису епохи німого кіно В. В. Холодну підготувала бібліотекар бібліотеки-філії  №3 Сидоренко  Ю. П.

Якщо Вас зацікавила ця розповідь, то завітайте в бібліотеку філії №3 або перегляньте інтернет.