Сергій Іванович Васильківський (1854 – 1917) – український живописець, пейзажист, баталіст

 

Художник Сергій Іванович Васильківський. Це ім’я відоме не тільки в Україні, а і в багатьох країнах світу.

19 жовтня 1854 року у місті Ізюм на Харківщині народився Сергій  Васильківський в сім’ї писаря.

Батько художника, Іван Федорович Васильківський, народився у 1823 році в родині священника  Різдво-Богородичної церкви слободи  Цареборисів Ізюмського повіту Феодора Васильківського. Як син священника навчався у Харківській духовній семінарії. Він не скінчив і нижнього відділення – був звільнений. Скоріш за все Іван навчався коштом батька, який не мав можливостей його утримувати на навчанні, а можливо не мав жодного хисту до духовного служіння.

Після звільнення Іван Васильківський подався на цивільну службу. В 1853 році він одружився, його дружину звали Параскева Уріїлівна.

1861 року батьки Сергія переїхали до Харкова, головного культурного центру Слобожанщини. У Харкові родина  Васильківських придбала  міську садибу з дерев’яним будинком, у 1870-ті роки будинок було обкладено цеглою.

У Харкові почалося навчання Сергія у гімназії, його дружба з Петром Левченком. Сергій і Петро разом ходили на заняття, сиділи за однією партою. Обоє були захоплені музикою: Сергій грав на кобзі, співав; Петро віртуозно грав на фортепіано. Обоє гарно малювали.  Їх учителем малювання у Харківській гімназії був учень  Карла Брюллова у Петербурзькій Академії мистецтв, колишній кріпак – Дмитро Безперчий. Обоє  були закохані у дочку маестро – Софію Безперчу, яка обрала Сергія. Крім того, Сергій Васильківський паралельно навчався у художниці Марії Іванової-Раєвської.

Після п’яти років навчання в гімназії на вимогу батька вступив до Харківського ветеринарного училища. Але 1873 року він залишив там навчання, через неплатоспроможність і влаштувався працювати деякий час канцелярським службовцем при Харківському казначействі.

Нарешті Сергій зважився на розрив відносин з батьком, який не бажав бачити сина-маляра.

У 1876 –1885 роках Сергій Васильківський навчався у пейзажному класі Петербузької Академії мистецтв у Михайла Клодта і Володимира Орловського. Дотепний  Сергій подружився з Володимиром Орловським. Оскільки батько відмовився допомагати, Сергій зазнав нестатків, жив на горищі в Академії разом з П. Мартиновичем, О. Сластьоном, Г. Ладиженським, М. Самокишем, Я. Ціонглінським.

У 1879 році за етюд з натури С. Васильківський одержав першу академічну нагороду – малу срібну медаль. У 1881 році здобув другу малу срібну медаль.

1883 року молодий Сергій  часто подорожував Україною і створив низку відомих пейзажів.

За картину «На Дінці» (1885 ) отримав золоту медаль і право на зарубіжну поїздку  для фахового вдосконалення.

Після академії Сергій і Софія мали дилему: 1.Одружитися, але тоді Васильківський втратить право на безкоштовне стажування за кордоном. 2. Відкласти вінчання щоб Сергій міг поїхати в Європу. Софія вирішила чекати.

У березні 1886 року Сергій Васильківський виїхав за кордон. Жив у Франції та подорожував Англією, Іспанією, Італією, Південною Африкою й Німеччиною, де познайомився з колекціями художніх музеїв. Художник удосконалював майстерність, користуючись порадами В. Орловського та І. Похитонова, які жили в той час у Парижі.

Васильківський багато працював і виставляв свої твори у Паризькому салоні. Він навіть отримав унікальний дозвіл виставляти свої роботи коли, скільки завгодно без рішення комісії.

Коли Сергій  повернувся, батько після 12 років мовчанки заговорив із сином. У рідному місті на нього чекала сумна звістка – не дочекавшись коханого, померла від сухот Софія Безперча, яка очікувала його 10 років. Після смерті нареченої Сергій Іванович Васильківський не шукав собі пари, залишився самотнім, віддаючи всі свої сили роботі. Тільки вісім років по тому в його житті з’явилася жінка – Тетяна Тимофіївна, колишня послушниця Курязького монастиря.

Перебування за кордоном укріпило наміри художника спрямувати свій талант на розвиток пейзажного жанру в українському мистецтві.

Живописець-пейзажист працював також і в історичному  жанрі.

Сергія Васильківського називали «поетом українського малярства» за надзвичайну ліричність його пейзажних та історичних творів. Типовий сюжет картин – озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку. Переважно, твори художника мали узагальнений характер, в яких була відсутня динамічна дія  чи поширений в той час етнографічно-побутовий сюжет,за винятком таких, як «Сутичка козаків з татарами» (1892) і «Побачення» (1894). Вони трактувалися романтично і були споріднені за настроєм з народним пісенним фольклором. Розквіт творчості письменника припадає на останню третину ХIХ століття, період, коли в Україні  діяли Емський указ та Валуєвський циркуляр. Сергій Васильківський – автор відомого портрета Тараса Шевченка з авторським підписом (1910 –1911). Васильківський був членом журі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові 1911 року.

 С. І. Васильківський був справжнім майстром часу українського Відродження рубежу Х IХ – ХХ століть: виконав розписи будинку Полтавського губернського земства (1903 –1907), разом з М. Самокишем підготував і видав альбом «З української старовини» (1900) та  «Мотиви українського орнаменту» (1912).

 Автор близько 3000 (більшість втрачена в роки Другої світової війни) робіт, зараз в музеях і приватних збірках нараховують близько 500 його творів. Перед смертю він заповідав Музею Слобідської України понад 1340 своїх картин.

Помер Сергій Іванович Васильківський 8 жовтня 1917 року в Харкові.

Розповідь про  українського живописця, пейзажиста, баталіста Сергія Івановича Васильківського підготувала бібліотекар бібліотеки-філії  №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо бажаєте  більше дізнатися про митця, то завітайте  до бібліотеки філії №3 або перегляньте в інтернеті.