Богдан Ігор Антонич (1909 –1937) – український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець

 

Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року у селі Новиця Горлицького повіту, Австро-Угорщина.

Горлицький повіт Лемківщини, де народився Б. І. Антонич, входив до суцільної української смуги населення.

Батько Богдана Ігоря, священник Василь Антонич, навчався у гімназії в містечку Сянок, яке належало до Перемиського, згодом Галицького князівства. Теологію батько Антонича вивчав у Львові, згодом у Перемиській семінарії. Наука зміцнила його патріотичні  стремління. Звідси вирішальний вплив на формування українськості свого сина. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника – Ольга Волошиновець походила із села Липовець Сяноцького повіту. Початкову освіту майбутній поет здобув під наглядом приватної вчительки.

Упродовж 1920 – 1928 років навчався у гімназії гуманітарного типу імені  Королеви Софії у Сяноку. Зважимо: гімназія у Сяноці була єдиною на цілу Лемківщину, де вчили українську мову. Серед 400 учнів українців було 80. У гімназії викладали, зокрема,  професор Володимир Чайківський, професор Лев Герц. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень. Із середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича  жили в селі Бортяни (тепер Львівська область), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.

Протягом 1928 –1933 років Антонич – студент Львівського університету імені Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність – польська філологія).

Щодо  навчання у Львівському університеті Яна Казимира, то п’ять років стали чільним етапом формування майбутнього письменника. Хоча мовою викладання стала тільки польська, а серед викладачів не було жодного українця,  випускник Сяноцької гімназії Богдан Ігор Антонич, крім сумлінного виконання навчальної програми, самостійно, наполегливо працює над українознавством. У засвоєнні здобутків світової літератури найбільшу роль відіграв історик і теоретик літератури професор Юліуш Кляйнер. Під керівництвом Юліуша Кляйнера Богдан Ігор Антонич написав дві семінарські роботи, зокрема «Фантастичний світ  в «Зачарованому колі» Ридла, «Затопленому дзвоні» Гауптмана і «Балладині» Словацького та «Будова «Мазепи» Словацького».

У 1934 році Б. І Антонич одержав диплом магістра філософії.

Та навіть для високоосвіченого українця в тодішній Польщі державної роботи не було, тож поет заробляв пером.

Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу і мистецтво.

Ще під час навчання в університеті Богдан Ігор Антонич пройшов також курси іноземних мов. За таким самим принципом вивчав Антонич і українську мову та літературу. Річ у тім, що через історичні обставини повноцінного курсу української філології у Львівському університеті в часі навчання Антонича не було. Всі курси, пов’язані з україністикою, Антонич слухав завдяки тому, що в університеті працював Ян Янув, польський філолог, головним зацікавленням якого були українські тексти 16-17 століть, здебільшого в порівнянні з польськими, та українська діалектологія Галичини. З одного боку вивчення давньоукраїнської  писемності для Антонича було обов’язковим щодо навчальної програми, а з іншого, дало можливість ґрунтовно вивчити та попрацювати із давньоукраїнськими текстами, пам’ятками своєї старовини, адже проводив ці курси  учений українського походження, українофіл.

Усі семінарські роботи та іспити Антонич складав на «відмінно».

У його дипломі магістра філософії із спеціальності «польська філологія» – теж  лише «відмінні оцінки». Звісно, такі результати – це наслідок наполегливої праці.

Відвідини лекцій та участь у семінарах не були єдиним  заняттям Антонича під час навчання в університеті.

Не можна уявити його поза гуртком україністів, що існував  у Львові в другій половині 20-30-х років. Цей гурток збирав всю тодішню свідому , національно-орієнтовану, творчу молодь. Учасники гуртка обговорювали проблеми літератури та мистецтва, зачитували реферати,  рецитували власні твори. Серед відомих діячів української культури та науки в різний час до гуртка україністів входили  Петро Коструба, Євген Юлій Пеленський, Іван Ковалик, Теоктист Пачовський, Степан Щурат, Ірина Вільде та багато інших.

Антонич був членом гуртка студентів україністів при Науковій секції Товариства «Прихильників освіти» у Львові. Власне, цей гурток створив умови для того, аби Антонич проявив себе як літератор.

Адже на сходинах студенти читали й обговорювали доповіді на теми української мови та літератури, а також зарубіжної літератури.

Б.І. Антонич брав участь у роботі гуртка, часто читав  свої поезії, обстоював потребу єдиного українського правопису, обов’язкового для всіх українців .

Перший свій вірш опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на  велику поетичну творчість ,поет все-таки знаходив час на працю в інших журналах та публіцистику. Він виступав з доповідями про українську літературу, робив переклади, писав рецензії, публікував сатиричні фейлетони. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог». Крім того він випробував свої сили в прозі та драматургії. Він  склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику.

Попри насичену творчість, Б. І. Антонич був щасливим і в особистому житті.

У нього була наречена. Її звали Ольга Олійник – дівчина народилась на 15 днів раніше нього, 20 вересня 1909 року в селі Терпилівка. Родина була незаможною, батько працював учителем, мати рано померла.

Ольгу познайомили з Антоничем В. Ласовський та Оксана Гаращак  у 1934 році.

Та до весілля так і не дійшло. Батьки Антона не надто жалували дівчину, бо була бідна.

 Єдина  хто поставився із розумінням до Ольги – це тітка Антонича. Параскева Волошиновець дуже переймалася, що рідня хлопця так відчужується від дівчини, адже Богдан Ігор любить її. Але на той час молоді закохані не звертали на це уваги. Як раптом на початку червня 1937 року самопочуття Антонича стало різко погіршуватися.

Помер Б. І. Антонич 6 липня 1937 року. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

Похований 8 липня 1937 року у Львові на Янівському цвинтарі.

Ольга Олійник ще у час війни зникає зі Львова.

Після війни вона виходить заміж  за Зенона  Ксєнжопольського з містечка Седлце. Зенон 1927 року народження, був на 18 років молодшим від Ольги. Не вінчались вони ні в костелі, ні в церкві. Вся родина Ксєнжопольських походить із Підляшшя.

Ольга сильно різнилася від навколишнього сіро-бурого світу. Була дуже культурною жінкою, завжди елегантно одягнена. Вона дуже багато читала – не лише книжки, а і пресу. Знала дуже багато про події в Польщі  і у світі. Однак у заміжжі була нещаслива. Дітей подружжя не мало. Померла Ольга 13 січня 1986 року у Холмі.

 Першою книжкою Антонича стала збірка поезій «Привітання життя» (1931).

У 1934 році побачила світ друга поетична книга «Три перстені».

1936 рік – збірка «Книга Лева».

По смерті Антонича з рукописної спадщини поета видано дві книжки «Зелена Євангелія» (1938) та «Ротації»(1938).

Розповідь про українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця Богдана Ігоря Антонича підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо Вас зацікавив письменник Б. І. Антонич, то завітайте до бібліотеки філії №3 або перегляньте інтернет.