Григорій Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843) – український прозаїк, драматург

 

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 року в селі  Основа (звідси і літературний псевдонім Основ’яненко) на околиці Харкова в сім’ї знатного поміщика-дворянина, який мав багато землі й понад дві сотні кріпаків. Батько майбутнього письменника, Федір Іванович, належав до прогресивного дворянства. Він був близько знайомий з Г. С. Сковородою, брав участь у заснуванні Харківського університету. Мати , Марія Василівна  (у дівоцтві – Шидловська) походила з давнього заможного роду слобідської шляхти Шидловських і, як на свій час, була жінкою вольовою, вельми освіченою, а стріляла влучніше, аніж більшість чоловіків. Не дивно, що більшість біографів називали її людиною суворою та владною. На схилі літ Марія Василівна вдалася до молитовності і воліла збудувати церкву у своєму маєтку. Батько, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною і шанованою.

Григорій став другою дитиною у родині, раніше у 1774, народився його старший  брат Андрій.

Пізніше в сім’ї народилися дочки – Марія, Марія, Єлизавета, Парасковія.

 З дитинства Квітка був хворим і кволим. Дослідники з’ясували, що немовлям внаслідок дитячої хвороби – епідемічний паратит він повністю втратив зір. За іншою версією, коли дитині не минуло ще й двох років, годувальниця необачно зірвала на оці ячмінь і малюк осліп. Як би там не було, та губернські лікарі та місцеві знахарі нічого заподіяти не могли, аж раптом, у шестирічному віці, малий прозрів. Зір повернувся після відвідування з мамою Озерянського храму. Григорій побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів.

Початкову освіту Григорій Квітка здобув під наглядом  свого дядька – настоятиля Курязького монастиря архімандрита Паладія Квітки, а потім вчився в монастирській школі й закінчив її.

Вихований в дусі глибокої релігійності Григорій вступив до монастиря, де провів близько десяти місяців як послушник. Розчарувавшись у монастирському побуті, чернецтва не прийняв. Залишивши монастир Григорій Квітка брав активну участь у громадському й культурному житті Харкова. Він багато сил віддав гуманітарній благодійній діяльності, керував справами благодійного товариства. Г. Квітка виступив ініціатором заснування Харківського інституту шляхетних панн, де тривалий час залишався постійним співробітником. Григорій Квітка служив у народному ополченні (1806 – 1807), був директором Харківського театру (1812), повітовим ватажком дворянства (1817 – 1828), совісним суддею, головою Харківської палати кримінального суду.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку.

Григорій Квітка мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. Коли Григорій  Квітка-Основ’яненко знайшов своє справжнє покликання, йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував  службову діяльність з літературною. Свої українські твори підписував псевдонімом Грицько Основ’яненко.

Мова українських творів Квітки багата багата на приказки, прислів, епітети й стилістичні звороти. Мова в творах Квітки відповідає відповідає індивідуальним особливостям дійових осіб: мова статечного господаря відповідає його життєвому досвіду, мова купців відбиває побут базару й крамниці. В основу  своєї творчості письменник поклав мову приміських селян Харкова й харківських міщан, мову української народної казки й пісні. Лексика й синтаксис писань Квітки – народні. За Квіткою залишається неабияке значення в історії української літератури, як творця української художньої і науково-популярної  літератури взагалі і, зокрема, як творця української повісті. Проза Квітки-Основ’яненка була для свого часу явищем новаторським. Представників простого народу автор наділяв такими рисами, як релігійність і патріархальність, розсудливість і доброчесність, щирість і безпосередність у вияві почуттів. У повісті «Маруся» письменник змалював зворушливу історію кохання, у якій розкривається душевне багатство, незіпсованість і краса почуттів простих людей. У повісті «Конотопська відьма» автор майстерно переосмислив народні демонологічні вірування.  Марновірству й забобонам письменник протиставив християнську моральність та раціонально зумовлені правила людського співжиття. Яскравий гумор, добре збудована оповідь, колоритні образи персонажів – усе це визначило високі художні якості твору.

Квітка є також автором цілої низки драматургічних творів. Найбільшу популярність завоювали його п’єси «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці». У драматургії Квітка виступив продовжувачем традицій, започаткованих Іваном Котляревським.

Уже коли письменника не стало, до Харкова надійшов диплом, який засвідчував, що Квітка став членом Копенгагенського королівського товариства північних антикварів.

У червні 1843 року Квітка захворів запаленням легенів. Помер Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 року у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все життя. Відспівували його у Благовіщенському соборі. Ховали його на Холодногорському цвинтарі. На похорон письменника зібралось майже все місто.

Розповідь про українського прозаїка, драматурга Григорія Федоровича Квітку-Основ’яненка підготувала бібліотекар бібліотеки-філії №3 Сидоренко Ю. П.

Якщо Вас зацікавив письменник Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, то завітайте до бібліотеки філії №3 або перегляньте інтернет.